«Щоденник кілера» Денні Кінга — кримінальна чорна комедія про Іана Бріджеса, найманця, який працює на лондонського гангстера. Іан цінує добре оплачені замовлення і спокій між ними. У вільний час він шукає жінку, з якою міг би жити разом. Під час побачень швидко з’ясовується, що йому простіше говорити про чужі звички, ніж відповідати на звичайні запитання про себе. Наприклад, про те, чим він заробляє.
Іан Бріджес між замовленнями й побаченнями
Іан звик до того, що робота складається з окремих завдань і за кожне передбачено плату. У розмові з жінкою такого порядку немає. На початку роману він запрошує на вечерю Джанет, яку знає з газетної крамниці. Іан заздалегідь має уявлення про те, як має минути побачення. За столом він чує відповідь, якої не чекав, і сам мусить пояснити, чим займається. Поки Джанет розглядає меню і розповідає про свої плани, Іан у думках уже оцінює, як вони підходять його власному задуму про стосунки.
Кінг будує цей епізод на розбіжності між репліками за столом і коментарями, які читач чує тільки від Іана. Так можна одночасно стежити за розмовою і бачити, як герой перекручує її у своїй голові. На роботі його звичка швидко робити висновки може здатися перевагою. У спілкуванні з Джанет вона заважає йому почути, чого хоче інша людина. На запитання про заробіток він каже, що працює з комп’ютерами, і розмова переходить до того, як Джанет бачить власну роботу. Він чекає від неї щирої відповіді відразу після того, як сам видав за правду зручну вигадку. Той самий спосіб мислити дає різні результати залежно від того, чи можна вважати співрозмовника частиною завдання.
Як працює чорний гумор у «Щоденнику кілера»
Іан розповідає від першої особи й охоче пояснює, що вважає розумним чи справедливим. Під час побачення його може надовго зайняти дрібна образа, тоді як про роботу він говорить буденними словами, майже як про надання послуг. Контраст показує, що для нього справді має вагу. Денні Кінг використовує цю інтонацію і в кримінальній лінії. Іан певен, що добре розуміє домовленості, за якими отримує замовлення, але про наміри людей довкола знає рівно стільки, скільки вони готові відкрити.
Книжка підійде читачам, яким подобається кримінальна сатира з оповідачем, чиї висновки хочеться перевіряти. Читач отримує доступ до його міркувань, а з реплік і вчинків інших персонажів може скласти іншу картину тієї самої зустрічі. У тексті є груба лексика й насильство, а комічний ефект часто виникає з того, як спокійно Іан розповідає про небезпечні речі та як гостро реагує на звичайну незгоду.