На роботі Вбивцеботу часто нудно, його не особливо цікавлять люди поки вони живі та не стріляють в нього. В цілому йому не подобаються люди, а особливо взаємодія з ними, йому подобається ховатися за шарами своєї броні. Але на
жаль, обставини складаються так, що Боту-охоронцю приходиться не тільки взаємодіяти з групою людей, яку він має охороняти, а також розповісти, що він некерований.
Головний герой дійсно цікавий, в його поведінці можна впізнати себе та те бажання закритися в мушлі і сидіти поки не пройде буря. Його думки про людство та ситуацію змушують посміхатися і згадувати всі ті ситуації, коли приходиться приймати рішення з серйозним виразом обличчя, але в душі зовсім не розуміти що відбувається.
Сама історія дуже локальна, вона розповідає про конкретну групу, конкретну планету та тільки дотично торкається того, що в цілому відбувається у всесвіті. Інтуїтивно можна зрозуміти всі технічні складові книжки, але мені не вистачило трохи більш конкретного пояснення про деякі речі.
Книжку варто сприймати виключно як розважальну та перезавантажувальну літературу, яка легко проковтується сторінка за сторінкою. Обов'язково буду читати весь цикл, бо саме цього мені і не вистачало.
Досьє:
Головний герой: бот-охоронець
Ім’я: називає себе Вбивцеботом
Місія: захищати команду дослідників на далекій планеті
Бажання: дивитися серіали й не розмовляти з людьми
Статус: НЕКЕРОВАНИЙ
Вбивцебот зламав свій модуль контролю, щоб бути вільним. І що робить цей незалежний убивчий апарат? Дивиться серіали й рятує "своїх" людей. Абсолютно мій тип героя. Його сарказм точніший за будь-яку зброю, а під шарами броні ховається чутливе… хм… серце? Добре, не серце — але точно щось значно людяніше, ніж у багатьох людей.
Тут не треба бути фанатом sci-fi, щоб кайфонути: історія динамічна, світ продуманий, а гумор — першокласний. До речі, нещодавно вийшов серіал за мотивами книги. Але, як це часто буває, екранна версія втратила ту саму дотепну самоіронію, яка робить Вбивцебота унікальним — і, як не дивно звучить, по-справжньому людяним.