Щоденники вбивцебота. Всі системи: небезпека

Ще від англомовних книжкових блогерів я чула неймовірні відгуки про цю серію, тому, коли вона вийшла українською, я собі відразу відмітила, що треба б прочитати, і …звісно книга чекала декілька років свого часу.
Зараз в мені прокинулося бажання читати наукову фантастику, тому як то кажуть: «Час настав».

Ця серія розповідає про майбутнє, де ШІ та роботи дуже активно вплетені в життя людей. І люди використовують роботів в своїй діяльності на рівні мультиварки чи пилосмока, вбачаючи в них лише інструменти, а не особистості, які наділені інтелектом, нехай і штучним.
Головний герой, андроїд, який іменує себе Вбивцеботом, просто хоче чилити на диванчику і дивитися серіальчики, а не виконувати важку і небезпечну роботу (як ми тебе розуміємо Вбивцеботику).
Але стається ситуація, коли Вбивцебот все таки має підняти свій металевий зад з дивана і йти працювати.
А ще паралельно він постійно повертається спогадами в минуле, де щось сталося. Але він не пам’ятає що. Усі дані йому було стерто.

Напевно найбільша проблема цієї книги для мене - це обʼєм. Замало тексту щоб в повні розкрити світ, персонажа і проблематику історії. Тому поки що першій книзі я не можу поставити високу оцінку, якось не дуже вона мені зайшла.
Але я продовжу цю серію, може далі стане краще.

"Всі системи: небезпека" - це зовсім невелика, але дуже динамічна книжка про робота з власним інтелектом та самосвідомістю, якого раніше контролювала охоронна компанія. А потім він зламав свій модуль контролю. Але все ще залишається прекрасною машиною для вбивства, яка саме останнім могла і займатися. Якби раніше не познайомилась з розважальними програмами і не почала дивитися серіали, скачувати музику та книжки. Думаю, на цьому багато хто з нас тримається, тому 0% засудження та 100% розуміння.
На роботі Вбивцеботу часто нудно, його не особливо цікавлять люди поки вони живі та не стріляють в нього. В цілому йому не подобаються люди, а особливо взаємодія з ними, йому подобається ховатися за шарами своєї броні. Але на
жаль, обставини складаються так, що Боту-охоронцю приходиться не тільки взаємодіяти з групою людей, яку він має охороняти, а також розповісти, що він некерований.
Головний герой дійсно цікавий, в його поведінці можна впізнати себе та те бажання закритися в мушлі і сидіти поки не пройде буря. Його думки про людство та ситуацію змушують посміхатися і згадувати всі ті ситуації, коли приходиться приймати рішення з серйозним виразом обличчя, але в душі зовсім не розуміти що відбувається.
Сама історія дуже локальна, вона розповідає про конкретну групу, конкретну планету та тільки дотично торкається того, що в цілому відбувається у всесвіті. Інтуїтивно можна зрозуміти всі технічні складові книжки, але мені не вистачило трохи більш конкретного пояснення про деякі речі.
Книжку варто сприймати виключно як розважальну та перезавантажувальну літературу, яка легко проковтується сторінка за сторінкою. Обов'язково буду читати весь цикл, бо саме цього мені і не вистачало.

За все своє життя я прочитала буквально дві-три книжки фантастики, бо де я, а де космос? І тим не менше, я взяла “Усі системи: небезпека” Марти Веллс — і не змогла відкласти, поки не дочитала. Невеликий обсяг (менше двохсот сторінок) цьому тільки сприяв. Світ розкривається поступово, але з кожною сторінкою (і, забігаючи трохи наперед — з кожною частиною циклу) занурення стає глибшим: машини й людські емоції тут переплітаються так природно, що межа між ними непомітно стирається.

Досьє:
Головний герой: бот-охоронець
Ім’я: називає себе Вбивцеботом
Місія: захищати команду дослідників на далекій планеті
Бажання: дивитися серіали й не розмовляти з людьми
Статус: НЕКЕРОВАНИЙ

Вбивцебот зламав свій модуль контролю, щоб бути вільним. І що робить цей незалежний убивчий апарат? Дивиться серіали й рятує "своїх" людей. Абсолютно мій тип героя. Його сарказм точніший за будь-яку зброю, а під шарами броні ховається чутливе… хм… серце? Добре, не серце — але точно щось значно людяніше, ніж у багатьох людей.

Тут не треба бути фанатом sci-fi, щоб кайфонути: історія динамічна, світ продуманий, а гумор — першокласний. До речі, нещодавно вийшов серіал за мотивами книги. Але, як це часто буває, екранна версія втратила ту саму дотепну самоіронію, яка робить Вбивцебота унікальним — і, як не дивно звучить, по-справжньому людяним.