Відгуки і рецензії читачів
24.09.2024
У мене було досить негативне знайомство з творчістю авторки. Її "Ініціацію" я не пройшла, тому не думала, що ще колись повернуся до книг Люко Дашвар.
Але все таки ось я прочитала "Село не люди".
Так як я з упередженням підходила до книги, тому перша половина у мене викликала лише шок та здивування. Як взагалі зараз таке видають?
Перша половина книги це суцільні діалоги. Ніяких описів, лише діалоги. Та ще читача кидають з місця в кар'єр - перша сцена це розтління тринадцятирічної дівчини тридцятишестирічним чоловіком. І тут я зрозуміла, що даремно знову ув'язалася в усю цю перипетію.
Перед нами село, якого навіть на карті не усніє. Прямо таке село, що аж страшно. І спочатку читаєш і думаєш, що події відбуваються за часів дитинства наших бабусь, а потім стає зрозуміло, що в кращому випадку за часів нашого дитинства, а можливо і прямо сьогодні. Люди живуть ось так з давніх-давен, і нічого не хочуть міняти.
Є школа в іншому селі, в яку ходять вісім дітей. Але фізично присутні максимум двоє. Адже батькам важливіше не щоб діти розуму набралися і кращої долі шукали, а щоб буряки були викопані та худоба нагодована. А коли нарешті усі діти зібралися в класі повним складом, так їхня вчителька сама застрягла на городі.
І ти читаєш, а вся ця атмосфера безвихідності так давить, і так тоскно на душі, що в самої очі повні сліз. Адже ж є такі села, і живуть і нині ось так українські люди.
Книгу я прочитала за день. Мене злило та приголомшувало те, що там відбувалося, але сама історія не відпускала. Тому я не можу сказати, що книга погана, адже вона як мінімум піднімає дуже багато соціальних проблем та тримає в напрузі.
А ще мені дуже сподобався фінал, аж мурахи по шкірі пішли.
Але все таки ось я прочитала "Село не люди".
Так як я з упередженням підходила до книги, тому перша половина у мене викликала лише шок та здивування. Як взагалі зараз таке видають?
Перша половина книги це суцільні діалоги. Ніяких описів, лише діалоги. Та ще читача кидають з місця в кар'єр - перша сцена це розтління тринадцятирічної дівчини тридцятишестирічним чоловіком. І тут я зрозуміла, що даремно знову ув'язалася в усю цю перипетію.
Перед нами село, якого навіть на карті не усніє. Прямо таке село, що аж страшно. І спочатку читаєш і думаєш, що події відбуваються за часів дитинства наших бабусь, а потім стає зрозуміло, що в кращому випадку за часів нашого дитинства, а можливо і прямо сьогодні. Люди живуть ось так з давніх-давен, і нічого не хочуть міняти.
Є школа в іншому селі, в яку ходять вісім дітей. Але фізично присутні максимум двоє. Адже батькам важливіше не щоб діти розуму набралися і кращої долі шукали, а щоб буряки були викопані та худоба нагодована. А коли нарешті усі діти зібралися в класі повним складом, так їхня вчителька сама застрягла на городі.
І ти читаєш, а вся ця атмосфера безвихідності так давить, і так тоскно на душі, що в самої очі повні сліз. Адже ж є такі села, і живуть і нині ось так українські люди.
Книгу я прочитала за день. Мене злило та приголомшувало те, що там відбувалося, але сама історія не відпускала. Тому я не можу сказати, що книга погана, адже вона як мінімум піднімає дуже багато соціальних проблем та тримає в напрузі.
А ще мені дуже сподобався фінал, аж мурахи по шкірі пішли.