Сестри Річинські. Том 3

Це справді сімейна сага, роман-панорама і ще багато означень.

Тут близько десяти сюжетних ліній, всі стосунки в родині і між друзями відбуваються на фоні історичних подій, соціального життя тощо.
Тобто, прочитавши ці три томи ми не просто дізнались сімейну історію сестер Річинських; як вони втратили батька і залишились без грошей; як склалось життя в кожної з них, а й побачили якою було містечко Наше (прототип Коломиї) перед другою світовою війною; яким був Львів; як жили люди; як вони заробляли; як виживали, коли з одного боку на них тиснула польська влада, а з іншого починали свою діяльність комуністи.
І це дуже-дуже цікаво.

Я раджу прочитати цю історію кожному, бо тут настільки багато шарів і граней, про цю книжку думаєш довго після її завершення, багато питань залишилось без відповідей.
Часто вона обурює, ти шокуєшся, часто тобі відверто нудно читати, а потім ти захоплюєшся і не можеш відірватись.

Це маст рід, це перлина української літератури.
І я обурена, чому про цю книжку знають так мало людей.
Раджу читати цю історію восени.

Три томи пролетіли несподівано швидко— не очікуєш цього від епопеї на понад 1500 сторінок! Але ж, як завжди, письмо Ірини Вільде захоплює з першої сторінки й не відпускає до останньої. Третій том — це чергова зміна ритму, перехід від камерного родинного роману до величезного полотна суспільної трансформації.

Деякі частини виглядають майже документально, з деклараціями та ідеологічними гаслами, що відсувають емоційність на другий план. Проте саме в цьому, можливо, й полягає задум авторки: показати, як реальність стає плоскою, коли вона заповнена лозунгами, і як мрії й ідеали поступово розчиняються в холодних обставинах часу.
Особливо прикро було бачити, як багато сюжетних ліній залишаються незавершеними. Часом ловила себе на думці: «Ну як же так? А що далі?» Хотілося дізнатися, як склалися долі героїв, до яких уже встигла прив’язатися. Але, схоже, саме в цьому і був задум авторки — показати життя таким, яким воно є: не всі історії мають логічне завершення, не на всі запитання є відповіді.

Натомість роман дає відчуття часу, що тече, руйнує, змінює. Щоденна рутина і дрібні компроміси мають тут вагу історичних подій. Люди рідше мріють, частіше рахують, пристосовуються, мовчать.

Особливо захоплює еволюція Зоні. Вона стає все складнішою, і саме її доля в третьому томі вражає найбільше. Її здатність виживати, пристосовуватись до нових умов — це не просто вибір, це глибоке осмислення й прийняття своєї ролі в світі, який постійно змінюється. Вона — як живий приклад того, як суспільство стикається з реальністю, де немає місця для ідеалів, але є місце для боротьби за своє місце під сонцем.

Третій том — як остання нота складної симфонії, що довго дзвенить у пам’яті. Вільде майстерно показує, як суспільство змінюється, а герої, хоч і неохоче, повинні підлаштуватися під нові реалії.