Відгуки і рецензії читачів
06.05.2025
Три томи пролетіли несподівано швидко— не очікуєш цього від епопеї на понад 1500 сторінок! Але ж, як завжди, письмо Ірини Вільде захоплює з першої сторінки й не відпускає до останньої. Третій том — це чергова зміна ритму, перехід від камерного родинного роману до величезного полотна суспільної трансформації.
Деякі частини виглядають майже документально, з деклараціями та ідеологічними гаслами, що відсувають емоційність на другий план. Проте саме в цьому, можливо, й полягає задум авторки: показати, як реальність стає плоскою, коли вона заповнена лозунгами, і як мрії й ідеали поступово розчиняються в холодних обставинах часу.
Особливо прикро було бачити, як багато сюжетних ліній залишаються незавершеними. Часом ловила себе на думці: «Ну як же так? А що далі?» Хотілося дізнатися, як склалися долі героїв, до яких уже встигла прив’язатися. Але, схоже, саме в цьому і був задум авторки — показати життя таким, яким воно є: не всі історії мають логічне завершення, не на всі запитання є відповіді.
Натомість роман дає відчуття часу, що тече, руйнує, змінює. Щоденна рутина і дрібні компроміси мають тут вагу історичних подій. Люди рідше мріють, частіше рахують, пристосовуються, мовчать.
Особливо захоплює еволюція Зоні. Вона стає все складнішою, і саме її доля в третьому томі вражає найбільше. Її здатність виживати, пристосовуватись до нових умов — це не просто вибір, це глибоке осмислення й прийняття своєї ролі в світі, який постійно змінюється. Вона — як живий приклад того, як суспільство стикається з реальністю, де немає місця для ідеалів, але є місце для боротьби за своє місце під сонцем.
Третій том — як остання нота складної симфонії, що довго дзвенить у пам’яті. Вільде майстерно показує, як суспільство змінюється, а герої, хоч і неохоче, повинні підлаштуватися під нові реалії.
Деякі частини виглядають майже документально, з деклараціями та ідеологічними гаслами, що відсувають емоційність на другий план. Проте саме в цьому, можливо, й полягає задум авторки: показати, як реальність стає плоскою, коли вона заповнена лозунгами, і як мрії й ідеали поступово розчиняються в холодних обставинах часу.
Особливо прикро було бачити, як багато сюжетних ліній залишаються незавершеними. Часом ловила себе на думці: «Ну як же так? А що далі?» Хотілося дізнатися, як склалися долі героїв, до яких уже встигла прив’язатися. Але, схоже, саме в цьому і був задум авторки — показати життя таким, яким воно є: не всі історії мають логічне завершення, не на всі запитання є відповіді.
Натомість роман дає відчуття часу, що тече, руйнує, змінює. Щоденна рутина і дрібні компроміси мають тут вагу історичних подій. Люди рідше мріють, частіше рахують, пристосовуються, мовчать.
Особливо захоплює еволюція Зоні. Вона стає все складнішою, і саме її доля в третьому томі вражає найбільше. Її здатність виживати, пристосовуватись до нових умов — це не просто вибір, це глибоке осмислення й прийняття своєї ролі в світі, який постійно змінюється. Вона — як живий приклад того, як суспільство стикається з реальністю, де немає місця для ідеалів, але є місце для боротьби за своє місце під сонцем.
Третій том — як остання нота складної симфонії, що довго дзвенить у пам’яті. Вільде майстерно показує, як суспільство змінюється, а герої, хоч і неохоче, повинні підлаштуватися під нові реалії.