Сестрині дзвони

Одвічно, скільки існує церква, над Бутанґеном чути подзвін Сестриних дзвонів. Відлиті в пам’ять про зрослих сестер Гекне, вони дзвонять лише тоді, коли насувається біда...

1879 рік. Молодий пастор Кай Швайґорд переїжджає до забутого Богом норвезького села Бутанґен, де живе Астрід Гекне, дівчина, сповнена мрій про нове прогресивне життя. Пастор виношує власний план щодо старої дерев’яної ставкірки із зображеннями давніх божеств і надприродними дзвонами. Але в ту мить, коли Кай укладає угоду, що відчиняє двері їхнього ізольованого світу чужинцю, вишуканому німецькому архітектору, село й Астрід опиняються між минулим і майбутнім, оскільки в гру вступають темні сили. Густо виткана багата розповідь пов’язує між собою покоління родини Гекне, історії непотамованих пристрастей, спроби вберегти найцінніше, а також те, що судилося та чого не уникнути в непевні часи змін і втрат.

Чому варто прочитати книжку «Сестрині дзвони»?

• Перша частина містичної трилогії від популярного норвезького автора, відомого своїми світовими бестселерами.
• Приголомшлива історія молодої жінки, чия доля тісно пов’язана із загадковими церковними дзвонами.
• Історичний роман із прекрасною атмосферою пасторального села, в якому поєднуються норвезький фольклор і модернізм.
• Книжка, сповнена боротьби магії, забобонів, прогресу й релігії.
• Вам сподобається ця історія, якщо ви прихильник творчості Раґнара Йонассона, Катрін Якобсдоттір, Стіга Ларрсона, Ларса Кеплера та Ю Несбьо.

Про автора:

Ларс Міттінґ (Lars Mytting) — норвезький автор бестселерів, що дебютував у 2006 році з романом Hestekrefter. Крім художньої літератури, Міттінґ також є автором нонфікшну Hel ved, за який він здобув премії Norwegian Booksellers' Prize та The Dobloug Prize. Він також є автором історичних романів Søsterklokkene та Hekneveven.

Його книжки перекладені 19 мовами й продаються мільйонними накладами. 

Цитати:

Одвіку Сестрині дзвони лунали над селом. Вони дзвонили для живих, помираючих і покійників, дзвонили до шлюбу й до різдвяної меси, хрестин, першого причастя, а іноді попереджали про пожежу, повінь чи зсуви ґрунту. У селі нечасто осідали нові мешканці й нечасто його покидали, а ті, хто покинув, уже ніколи не поверталися. У дитинстві багато хто думав, що всі церковні дзвони звучать однаково — як Сестрині. Так люди, котрі все життя мають перед очима величний пейзаж, не завважують у ньому нічого надзвичайного.

Доведеться терпіти холоднечу. І холод, і спогад про втрачену надію, яка ось-ось постане перед очима. Доведеться і це витерпіти, як і решту життя. Будь ласкава, мирися з долею. Інакше вже не буде. Ось вона сиділа найхолоднішого дня в році в найхолоднішій оселі Бога. Їй хотілося теплішого одягу, їй бажалося коханого, та навряд чи він їй дістанеться. Вона жадала літа. Літо, урешті-решт, таки настане, хоча б ця мрія здійсниться, на відміну від теплої одежини й коханого. Літо замінить і те, й інше. Сонячне тепло, шерех у кронах осик. Вимитися до скрипу шкіри й блукати босоніж, куди очі дивляться.

Людей, які місцевим не подобалися, називали ворожистими; майже все було доладним або недоладним, а любчик не завжди був протилежністю нелюбу. Щойно з’ясуєш одне значення, стикнешся з іншим. Місцеві селяни ніколи не дадуть однозначної відповіді, так чи ні; якщо вагаються, прикидаються тугодумами, та коли справа вирішується, працюють швидко й злагоджено.