Відгуки і рецензії читачів
11.04.2025
Я не можу сказати, що книжка мене сильно вразила. Так, було декілька нових і цікавих для мене моментів, але мені було забагато посилань (більше трьохсот, причому багато з яких на інші книги, зокрема на прочитані мною), забагато таблиць статистики, забагато відсоткових співвідношень і забагато про релігійні особливості Сходу.
Про те, як Донеччина стала промисловим регіоном завдяки бельгійцям, англійцям та французам докладно описав О. Михед в "Я змішаю твою кров з вугіллям", тому тут було багато посилань на цю книжку і це теж не стало новим для мене.
Особисто мені сподобалось про:
1) те, як Донецькому національному університету хотіли присвоїти ім'я Василя Стуса і чому не вдалось зробити це з першого разу;
2) те, як на Донеччину та Луганщину примусово виселили лемків та бойків із Західної Галичини та те, як вони зберегли свою ідентичність там;
3) те, що від початку 2000-х на території Східних областей діяли організації, що підтримували вступ України до Євросоюзу та НАТО (принаймні, така діяльність була організована).
В книжці мимохідь згадано 2004 рік і Януковича. В цьому контексті раджу книжку С. Ославської "Сєверодонецьк" - там детально описано про "сепаратистський з'їзд" 28 листопада 2004 у Сєверодонецьку.
Мені сподобався розділ про села українського Сходу. Зразу уявилось жарке літо, безкраї степи і схід сонця десь посеред поля. Мрії, які так і не стали реальністю.
Боляче було прочитати рядки "...ми виїжджали з Бахмута - затишного зеленого міста."
Про те, як Донеччина стала промисловим регіоном завдяки бельгійцям, англійцям та французам докладно описав О. Михед в "Я змішаю твою кров з вугіллям", тому тут було багато посилань на цю книжку і це теж не стало новим для мене.
Особисто мені сподобалось про:
1) те, як Донецькому національному університету хотіли присвоїти ім'я Василя Стуса і чому не вдалось зробити це з першого разу;
2) те, як на Донеччину та Луганщину примусово виселили лемків та бойків із Західної Галичини та те, як вони зберегли свою ідентичність там;
3) те, що від початку 2000-х на території Східних областей діяли організації, що підтримували вступ України до Євросоюзу та НАТО (принаймні, така діяльність була організована).
В книжці мимохідь згадано 2004 рік і Януковича. В цьому контексті раджу книжку С. Ославської "Сєверодонецьк" - там детально описано про "сепаратистський з'їзд" 28 листопада 2004 у Сєверодонецьку.
Мені сподобався розділ про села українського Сходу. Зразу уявилось жарке літо, безкраї степи і схід сонця десь посеред поля. Мрії, які так і не стали реальністю.
Боляче було прочитати рядки "...ми виїжджали з Бахмута - затишного зеленого міста."
11.04.2024
«Річ у тому, що український Донбас – чи, коректніше, українські Донеччина та Луганщина – це така сама нормальність, як і українські Херсонщина, Волинь чи Чернігівщина. І якщо комусь із цим складно погодитись, то тільки тому, що знання багатьох українців про Донеччину та Луганщину й досі формують імперські – російські, радянські та пострадянські – наративи»
Я ніколи там не бувала, але завдяки другу, що родом з Луганщини (говорить українською і знає народних пісень більше, ніж я, з Житомирщини), знала давно, наскільки помилковий цей міф про суцільно російськомовний і проросійський Схід.
Саме тому радію, що з’являються книги, які пояснюють теж саме іншим.
Це не якась всеохопна праця, лише маленький фрагмент, що фокусується на ключових аспектах життя: літературі, мистецтві, спорті, промисловості, релігії. І руйнує стереотип про однорідність регіону, показує його різноманітність і багатогранність.
Навіть знаючи чимало про «Ізоляцію» ця історія вражає найбільше. Мистецький осередок, який перетворили на катівню. Простір, що був свободою самовираження, став тюрмою. Наскільки це символічно, що навіть інсталяцію на димохідній трубі – помаду – росіяни навмисно підірвали в першого чергу.
Але є й яскраві проблиски надії: розповіді про україномовні спільноти, культурні осередки, університетські спілки, організації, фанатські групи, які діяли на Сході та були зацікавлені у європейському розвитку України. Згадайте донецький Євромайдан і оцініть, в якому середовищі він діяв.
Сонце України сходить над Донбасом, просто треба дочекатись світанку. Я щиро впевнена, що він буде.
Я ніколи там не бувала, але завдяки другу, що родом з Луганщини (говорить українською і знає народних пісень більше, ніж я, з Житомирщини), знала давно, наскільки помилковий цей міф про суцільно російськомовний і проросійський Схід.
Саме тому радію, що з’являються книги, які пояснюють теж саме іншим.
Це не якась всеохопна праця, лише маленький фрагмент, що фокусується на ключових аспектах життя: літературі, мистецтві, спорті, промисловості, релігії. І руйнує стереотип про однорідність регіону, показує його різноманітність і багатогранність.
Навіть знаючи чимало про «Ізоляцію» ця історія вражає найбільше. Мистецький осередок, який перетворили на катівню. Простір, що був свободою самовираження, став тюрмою. Наскільки це символічно, що навіть інсталяцію на димохідній трубі – помаду – росіяни навмисно підірвали в першого чергу.
Але є й яскраві проблиски надії: розповіді про україномовні спільноти, культурні осередки, університетські спілки, організації, фанатські групи, які діяли на Сході та були зацікавлені у європейському розвитку України. Згадайте донецький Євромайдан і оцініть, в якому середовищі він діяв.
Сонце України сходить над Донбасом, просто треба дочекатись світанку. Я щиро впевнена, що він буде.
18.12.2023
«Це дуже однобока книжка. Про один бік Донбасу. Справжній, але один із. Мені б не хотілося, щоб, прочитавши її, ви подумали, що це і є весь Донбас. Є, але не весь.»
Цитата - це передмова авторки. А далі, в першу чергу, йдуть факти про те, що поняття «Донбас», яким ми часто послуговуємось як умовним позначенням Донецької та Луганської області, насправді не існує. Так, воно прижилось, але не відображає реальності, адже «Донбас - це вигадка». А чому? Про це у книжці. А ще про те чому таки «Донбас» не був годувальником усієї держави та чому, всупереч насаджуваному міфу, на ньому не трималась економіка.
У наступних розділах пані Зарембо коротко описує рух за державність, за українську мову, за культуру, за релігію маленькими групами. Ті маленькі групи не репрезентували більшість населення областей, але вони були. І є. Авторка наголошує, що не варто недооцінювати історію українських рухів на сході держави.
Це така затишна книжка. Де героями є звичайні люди, які відчули в собі силу говорити вголос серед нібито гомогенного середовища, і знаходили однодумців. Тут також названі імена тих, хто протистояв.
У книжці багато цікавих думок, які ще раз доводять залежність розвитку суспільної думки, культури населення від бажання влади.
Цитата - це передмова авторки. А далі, в першу чергу, йдуть факти про те, що поняття «Донбас», яким ми часто послуговуємось як умовним позначенням Донецької та Луганської області, насправді не існує. Так, воно прижилось, але не відображає реальності, адже «Донбас - це вигадка». А чому? Про це у книжці. А ще про те чому таки «Донбас» не був годувальником усієї держави та чому, всупереч насаджуваному міфу, на ньому не трималась економіка.
У наступних розділах пані Зарембо коротко описує рух за державність, за українську мову, за культуру, за релігію маленькими групами. Ті маленькі групи не репрезентували більшість населення областей, але вони були. І є. Авторка наголошує, що не варто недооцінювати історію українських рухів на сході держави.
Це така затишна книжка. Де героями є звичайні люди, які відчули в собі силу говорити вголос серед нібито гомогенного середовища, і знаходили однодумців. Тут також названі імена тих, хто протистояв.
У книжці багато цікавих думок, які ще раз доводять залежність розвитку суспільної думки, культури населення від бажання влади.