Ця книга це сімейна драма, майже двох родин.
Оповідь ведеться від двох головних героїнь.
Морган і Клари.
Мати і донька.
Все в цій родині на перший погляд класно, але.....одного дня стається лихо. В автомобільній аварії розбивається чоловік Морган Кріс, і її сестра Дженні.
Жінці тяжко пережити втрату двох таких рідних людей. Але іще тяжче дізнатися, те що ці двоє приховували.
І так, що не день, на Морган виливаються все нові і нові приголомшливі новини.
Жінка просто не витримує.
Стосунки з донькою псуються остаточно. Клара стає не керованою.
Старі, нові стосунки геть заплутують.
Книга мені сподобалася.
Вміє авторка писати так, що від її книг дуже тяжко відірватися.
А ще мені подобається як авторка прописує головних героїв. Що читаєш ти уявляєш ту головну героїню, співпереживаєш їй, або ж ненавидиш, або вона тебе бісить.
От у мене на початку було таке, що мене головна героїня бісила страшне. Я не могла зрозуміти, чого та Морган така прискіплива.
Але у висновку, стає зрозуміла її така поведінка.
Читаєш книгу і ти нутром чуєш ту не досказаність. І просиш, "Ну скажи вже їй правду, ну що чекаєш. Не тупи".
Ця книга реально виводить на ємоції. Ти співпереживаєш, ти нервуєшся, ти дратуєшся з ними разом.
Як вказано в анотації, загалом, це книга про непрості стосунки матері і доньки - такі собі «Дівчатка Гілмор», але якби вони взагалі не розуміли одна одну.
Але історія набагато ширша та життєвіша, ніж здається.
Морґан завагітніла в підлітковому віці, ще не ставши усвідомленою особистістю. А вже - мама, дружина, домогосподарка.
Клара звісно любить свою маму, але не розуміє, як можна бути такою передбачуваною, нецікавою.
Вона мріє стати акторкою, побачити світ, а не як мама - закритися в своїй мушлі.
Клара думає, що живе в стандартній, стабільній, нудній родині.
Але стається подія, яка руйнує життя як Клари, так і Морґан.
Їм доводиться жити в новій, викривленій реальності. Пристосовуватися до нових умов.
Але сімейні таємниці руйнують будь-які можливості порозуміння між мамою і донькою.
І кожна знаходить розраду по своєму.
Клара у хлопці, який рухає межі міста і ненавидить помаранчевий колір.
А Морґан знову зближується з другом дитинства, з яким у неї були складні відносини.
Я з цією історією пережила весь спектр емоцій: я і плакала, і сміялася, і дуже злилася, і переживала наймиліші моменти, і хотіла викинути книгу з вікна, бо вже сил моїх не було.
Я не знаю, як Коллін Гувер це робить, але кожна її книга (окей, майже кожна), потрапляє мені в саме серденько.
Це авторка, яка пише для мене.