Школа для варварів

Що за люди! Інтелектуально збіднені, убогодухі, морально деградовані – і вони ще думають завоювати землю! Це смішно! Не можна перемогти інших, знищуючи себе. І немає нічого безглуздішого, ніж плутати ідеалізм з тупістю. Істина та свобода її шукати – це не предмети розкоші, які знесилюють народ та обеззброюють у боротьбі за життя. Це те, що притаманне життю, це – хліб насущний для життя. 

із передмови Томаса Манна 

(Нью-Йорк, сьомого травня 1938 р.)

Еріка Манн, представниця покоління німецької молоді часів Другої світової війни, на власні очі бачила, як Третій рейх спотворював престижну систему освіти, перетворюючи школи на інструмент промивання мізків. Ці методи передбачали відсторонення дітей від батьків, утвердження расової вищості замість науки й виховання культу особистості фюрера. 

«Школа для варварів», видана у 1938 році, коли нацизм зміцнював свою владу, стала одним із найбільших викривальних досліджень, і водночас тривожним попередженням про те, як легко освіту можна перетворити на знаряддя досягнення тоталітарних цілей.

Чому варто прочитати книжку «Школа для варварів»?

• Видання містить передмову батька авторки — Томаса Манна, Нобелівського лавреата і голосу морального спротиву Німеччини.
• Викриває, як нацистська система цілеспрямовано виховувала дітей у дусі ненависті, покори й войовничості — використовуючи шкільні предмети, свята, казки і спорт.
• Це сміливий, гнівний і точний документ часу, написаний «зсередини» епохи.
• Це деталізована історія про загрози, що виникають, коли освіту підпорядковують політичному культу, що є актуальною і сьогодні.

Про авторку

Еріка Манн (Erika Mann) — німецька письменниця, журналістка й акторка. Донька лавреата Нобелівської премії Томаса Манна. У 1933 році разом із братом Клаусом, Клаус та Терезою Гізе заснували в Мюнхені кабаре Die Pfeffermühle, для якого Еріка написала більшу частину матеріалу, велика частина якого була антифашистською. Після приходу Гітлера до влади емігрувала до Швейцарії. Активно виступала проти нацизму, писала публіцистику, зокрема відому книгу «Школа для варварів» про нацистську систему освіти. Під час Другої світової війни, Манн працювала журналісткою у Лондоні, і вела радіопередачі німецькою мовою для BBC. Продовжувала літературну й журналістську діяльність до самої смерті у Цюриху.

Цитати:

Кожна дитина промовляє «Гайль Гітлер!» від 50 до 150 разів на день — незрівнянно частіше, ніж старі нейтральні вітання. Таку фразу вимагає закон. Зустрічаєш приятеля дорогою до школи, маєш сказати її. Уроки починаються і закінчуються з «Гайль Гітлер!». «Гайль Гітлер!» каже поштар, кондуктор у трамваї, продавчиня канцтоварів із сусідньої крамниці. Навіть якщо батьки не вітають тебе з «Гайль Гітлер!», коли повертаєшся на обід, то це — карне правопорушення, про яке необхідно доповісти. «Гайль Гітлер!» вигукують хлопці та юнаки в Юнґфольку й Гітлерюґенді. «Гайль Гітлер!» викрикують дівчата із Союзу німецьких дівчат. Вечірні молитви мають завершуватися з «Гайль Гітлер!», якщо ти молишся щиро.

Нацисти розуміли собі на користь, що ідеологія німецького громадянина стоїть на двох концепціях: «Страх перед Богом» і «родина». Якщо треба знищити одну з них, варто цілитися відразу у дві.

Якщо дитина спитає маму, щоб запевнитися: «А я твій?», мати повинна відповісти: «Ні. Ти належиш фюреру». А якщо батько не витримає і втрутиться: «Не вчи дитину дурниць, люба... Звісно, ти наш», тоді почнуться проблеми. У сім’ї обмовилися про щось заборонене та карне, і сварка — найлегший наслідок. Якщо дитина замала, аби піти й донести на батьків, однаково доведеться бути на сторожі — слуги могли щось почути. До того ж у дитсадку вихователь перепитує, про що говорили вдома. А мала дитина напевно скаже правду, бо ще не вміє брехати.

Усе було вкрай серйозно, і викладачі добре це знали. Гітлер викрикував у Веймарі: «Якщо в Німеччині досі є люди, які кажуть: “Ми не приєднаємося до вашої спільноти, залишатимемося тими, хто ми є”, тоді ось моя відповідь: “Ви не вічні, а після вас прийде покоління, яке не знатиме нічого іншого!”».

Чи населятимуть Німеччину чоловіки, які не знають нічого, крім війни, і сталеві жінки, які вміють лише приводити в цей світ нових воїнів? Якими ви станете, маленькі німецькі дівчатка, другорядні персонажі, які шаленіють від військової форми й одягають її на своїх ляльок? На яких не зважають, якими нехтують? Якими ви виростете? Чи будете протестувати? А може, опинитеся далеко так від боротьби, усім буде настільки начхати, що ви навіть не усвідомлюватимете, що означає стати дітофабрикою на службі тиранам?