У кожного героя тут своя стигма — від видимої для ока інвалідності до глибоко увнутрішненої недолюбленості. У книжці є свій Едемський сад. Тут ростуть персики. От тільки персик, традиційний символ насолоди і родич того самого плоду з того самого дерева, ми бачимо не з боку того, хто його їсть, а з боку того, хто збирає і з цього живе. Та зрештою він таки стає символом спокуси.
Мораль книжки: стань рікою, живи як ріка, вчись у ріки (недарма ж авторка позичила фразу Go As a River, яка стала заголовком роману, у головного популяризатора медитації осмисленості на Заході — Тхіть Ньят Ханя). І ще — свій дім простіше полюбити після того, як він пішов під воду. Іноді це єдиний спосіб полюбити свій дім.
Вікторія — красива, витривала жінка — сильна й винахідлива сама по собі. У неї є страхи, але вона стикається з ними й долає їх. Результат — роман, який залишається з вами ще довго після того, як ви перегорнули останню сторінку.
Мені сподобався цей роман про дорослішання через сильну героїню, яка, навіть крізь глибокий смуток і втрату, така ж стійка, як дерева в улюбленому персиковому саду її родини.
Життя юної Вікторії Неш тече своїм плином серед красивої природи штату Колорадо і не виходить за рамки щоденних рутинних справ. Торі рано втратила матір і ведення господарства у царстві чоловіків лягло на її тендітні плечі. Фамільною справою, яка приносить Нешам прибуток і пошану від жителів округу, є догляд за розкішним персиковим садом. Проте раптова зустріч ставить під загрозу розмірений уклад фермерської родини
Книгу Шеллі Рід сміливо можна віднести до жанру більдунг, роману-виховання. Твір хронологічно поділяється на кілька етапів і охоплює період з 1948 до 1971 р. Читач із цікавістю буде спостерігати за дорослішанням головної героїні, яка із невпевненого струмочка перетвориться у повноводну річку. Багато випробувань випаде на долю Вікторії, але такою виявилася плата за короткочасне щастя, що наче повінь накрило її з головою.
У романі згадуються реальні події 60-х рр., коли м. Айола буквально пішло під воду через будівництво штучного водосховища на р.Ганнісон. Однак не ця катастрофа стане переломним моментом, який розділить життя героїв
Стилістично, це дійсно неймовірний текст. Про авторку я чула вперше, але вже хочеться за нею слідкувати і чекати її майбутніх книжок просто тому, що вона така "смачна" у прочитанні. Такими простими слова передає непрості житейські істини, які дуже відгукуються. Але в той же час, вміє так по-новому описати дуже буденні речі. Тут невеликий спойлер, але як же гарно вона перепілтає життя свого сина і персик. На цьому епізоді я і зробила свідому замітку - ЗАПАМʼЯТАЙ ІМʼЯ ШЕЛЛІ РІД. Тому тут - абсолютна знахідка.
А проте є в цій бочці меду для мене і ложка дьогтю. Місцями історія здавалась ну дуже банальною. Архетипи персонажів, які межували з картонними, дуже вибивали з загального вайбу історії, яка так гарно написана, і хочеться цієї глибини читати не лише в думках героїні, але і помічати в інших, а проте тут у мене стався mismatch, як то кажуть. Така собі завуальована side story Каїна і Авеля (чиє імʼя навіть звучить в книзі) дуже перегукувалась з релігійною темою книги. Але двічі читати про хорошого vs злого брата було нудно.
Я ставлю цій книзі 4 персика з 5. Можливо, це моя особиста образа на те, що книга занадто коротка, і я б хотіла довше насолодитись нею, а заодно і більше розкрити цю історію для себе. І я майже впевнена: будь вона на сторінок 100-150 довша, я б точно поставила її у свій топ, поряд з "Ловцем повітряних зміїв" і "Чотирма скарбами неба".
Історія, з якою я виплакала всі сльози.
Вікторія - 17-річна дівчина, яка живе у невеличкому містечку серед гір і бурхливих річок. Вона втратила матір у 12 років і з того часу на ній тримається весь домашній побут. Вона готує, пере, прибирає для тата, дядька й брата, доглядає за господарством. Одного разу вона зустрічає хлопця, вони закохуються з першого погляду. І далі мала б бути гарна історія кохання, але. Але хлопець — індіанець, а бути індіанцем у США у 50-ті роки — це не мати права ні на що. На коханого Вікторії влаштовують справжнє полювання з винагородою.
Я читала багато драматичних історій, але ця настільки прониклива, настільки шокуюча, що викликає співпереживання і співчуття з першої ж сторінки. Це книга про сильну жінку, про несправедливість, про жорстокість, про силу любові і силу природи, про пам'ять і минуле, про наше коріння й землю, про спокуту й терпіння.
Окрім приголомшливої історії головної героїні, тут йдеться й про зміни, які відбувалися у Колорадо за кілька десятиліть. Як люди змінювали й підкорювали природу, а вона знову й знову повертала собі своє.
«Шлях ріки» - прекрасна й страшна водночас, але точно не прохідна книга.
1948 випадкова зустріч сімнадцятирічної Вікторії та хлопчини, на ім'я Вілсон Мун, бродяги індіанського походження, запускає низку подій, які назавжди змінюють життя Вікторії. Головна героїня, єдина жінка в її сім'ї, оскільки її мати загинула в трагічній автокатастрофі, коли їй було дванадцять, вона відповідає за домашнє господарство, та допомагає чоловічій частині своєї сім'ї на персиковій фермі, яку тримає родина з давніх часів. Вікторія самотня, а Вілсон добрий і дбайливий і робить її щасливою. Вона не дарма зберігає свої стосунки з ним у секреті. Але в результаті трагічного повороту подій Вікторія виявляється одна і змушена дбати про себе сама.
Історія про Вікторію напротязі наступних чотирьох десятиліть, поки вона будує своє життя після трагічної втрати та багато іншого.
Красива проза та яскраві описи пейзажів та природи роблять читання захопливим. В книзі підняті теми дискримінації, любові, втрати, материнства, жертовності, стійкості, дружби і того, що для людини є сім'я та рідна оселя. Кожен із героїв цієї історії добре розкритий. Сильна і витривала, співчутлива і добра Вікторія — персонаж, що запам'ятовується. Я була повністю поглинена її історією, поділяючи її прикрощі та біль, радіючи її перемогам і сподіваючись, що врешті-решт вона здобуде спокій та щастя. Історія представлена нам від першої особи Вікторії у 1971 році, яка згадує своє минуле та події, які призвели до того, де вона зараз. Розповідь добре структурована, і відносно повільний темп ідеально підходить для цієї історії. Я рада, що авторка вирішила закінчити роман на обнадійливій ноті, але акуратно, що було для мене переконливо.
Красиво та емоційно та справді за атмосферою нагадує романи К.Генна та Д.Овенс, як пишуть у деяких відгуках. Мені сподобалася ця історія, з нетерпінням чекаю на екранізацію.
Торі стала Вікторією, коли в сімнадцять пізнала щире перше кохання. Кохання, яке буквально змінить все її життя. Це та любов, що раз і на все життя. Моментами може здатися, що виживання (буквально) в горах, самотужки народити дитину - це щось нереальне. Але життя має стільки історій, що вже й таким деталям нема чого дивуватись.
Вікторія зробила в своєму житті складний вибір, але, здається, засуджувати її навряд чи хтось наважиться. Мені так здається.
Дівчинка виросла, багато втратила , але не здалась. Нова земля зустріла її і прийняла. Ще були хороші люди, справжні друзі , і обов'язково омріяна зустріч. І вона обов'язково розкаже про той шлях ріки, про Віла, про родину, про все. Може лише тут є отой момент "кіношності", але без цього тут ніяк точно) І ще: цей фінал ніби й зрозумілий, але відкритий все одно.
П.с. мене дуже здивував, до речі, той факт, що юнаків на війну викликали буквально за датою народження. Я таке вперше чула. Тепер цікаво, чи так було в ті часи дійсно, чи це художня вигадка.
І ще: на сайті видавництва є помітка, що сподобається тим, кому "зайшли" "Там, де співають раки" і "Чотири вітри") Так от, я читала обидві) І якщо мені "Чотири вітри" не дуже, забагато там пафосу, гучних слів (не зважаючи на тематику страшну) , то "Там, де співають раки" мені от дуже сподобалась. І , мабуть, саме романи якось схожі атмосферно, складно пояснити, бо це щось на відчуттях)