Перше, що спадає мені на думку, коли я згадую цю книгу, це центральна героїня — репортерка Монік. Давно мене так не дратував вигаданий персонаж! Вона здалася мені нецілісною, імпульсивною, місцями агресивною і абсолютно точно непрофісіональною. Спершу я міркувала, чому Евелін обрала саме її, у чому ж полягає той таємний мотив? Але розкриття фінальної таємниці замість реабілітації сюжету зробило тільки гірше. Типу, серйозно? І саме ЦЕ спонукало Евелін обдарувати Монік сенсаційним матеріалом?
Ще один момент, який вартий уваги, це, власне, наявність аж сімох чоловіків у головної героїні. Як на мене, подібне рішення авторки не додало сюжету жодної відчутної ваги, а лише слугувало інструментом «епатажності». Аналізуючи книгу після прочитання, починаєш усвідомлювати, що самій Евелін, якщо чесно, і не треба було стільки разів виходити заміж.
Отож, в цілому книга здалася мені трохи попсовою: не надто глибокою, не надто продуманою, не надто вірогідною. Якщо читати її, не особливо зважаючи на деталі, то від книги можна отримати задоволення — і велика кількість схвальних відгуків тому підтвердження. Але я змогла оцінити «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» лише на 3/5.