Сім костелів. Готичний роман з Праги

Умисні вбивства, скоєні з метою самозахисту; детективні пошуки, що ведуть у зворотному порядку; оспівування морального падіння і чистого, але спотвореного кохання 

Сім костелів і сім загадкових смертей. 

Осінь принесла в Прагу не лише холод і паморозь, а й ретельно спланований задум, що пов’язував жахливі вбивства, розкидані по старовинних костелах міста, із долею невдахи, на ім'я К. — тіні, вигнанця без роботи й майбутнього, але з пристрасною любов'ю до міста, яке повільно руйнувалося на його очах. Він жив у сутінках великої історії, що день за днем стирала стару Прагу і замінювала її порожніми й холодними будівлями. Страждання від безсилого споглядання цього занепаду точили його душу, доки на світло не вийшов загадковий лицар, який побачив у К. щось більше, ніж просто жалюгідного спостерігача. Нарешті настав час, коли таємниці, змінюючи свою подобу, повідають правду, яку століттями приховували величні костели, адже пробудився відкривач прихованих істин…

Хто вбивця, а хто жертва? Чи винен той, хто заплющив очі на злочини? І чи зможе К. знайти істину за завісами минулого, перш ніж його власне життя буде знищене? Відповіді заховані у стінах костелів, серед вузьких вулиць і місць, де зупинився час і ніхто сторонній не наважується зайти.

Чому варто прочитати роман «Сім костелів. Готичний роман з Праги»?

• Серед руїн старовинних костелів і вузьких вулиць Праги зачаєні таємниці, що можуть стати смертельними для того, хто наважиться їх розкрити.
• Історія про межу між світлом і темрявою, про архітектуру, що зберігає сліди минулого, і про боротьбу за відновлення втрачених ідеалів.
• Тривожний і атмосферний роман, що переносить до середньовічної Праги, сповненої таємниць і темних історій.
• Суміш готичного роману, розслідування вбивств, класичного горору і меланхолії на тлі архітектури старої Праги.
• Роман став бестселером в Іспанії і Латинській Америці і був перекладений на понад 20 мов.
• Видання здійснене за підтримки Програми сприяння видання перекладів чеської літератури за кордоном Міністерства культури Чеської Республіки.

Про автора:

Мілош Урбан (Miloš Urban) — один із найпопулярніших чеських письменників, перекладач, видавничий редактор, автор 15 книг: театральних п'єс, численних романів, оповідань і повістей. Лауреат найвищої чеської літературної нагороди — премії Magnesia Litera (2002) за роман Hastrman. Його найпопулярніші романи «Сім костелів» (1998), Praga Piccola (2012), Lord Mord (2008) і Santiniho jazy (2005), за яким у 2011 році був знятий телевізійний фільм режисера Їржі Страха. А його останній роман Továrna na maso, дія якого відбувається на бойні в Голешовіце, був опублікований у 2022 році. 

Роман «Сім костелів» (Sedmikostelí, 1998), написаний у дусі готичних романів і горору і сповнений меланхолії та вбивств посеред старої Праги, розійшовся десятками тисяч примірників і був перекладений на 20 мов.

Цитати:

Батьки мене не хотіли. Це через мене вони закріпили свої стосунки одруженням — з дощу та під ринву. Жорстокість, у яку мене в дорослому віці підступно втягнули, була лише логічним наслідком цього непорозуміння. Не знаю нічого більш убогого, ніж одруження, які укладаються у XX столітті, і вважаю себе щасливчиком, оскільки дожив до кінця цього мерзенного століття вільною людиною. Безумовно, це трапилось лише тому, що я вчасно обернувся назад, звернувся до минувшини, до її таємничих історій. Усіх неможливо переповісти, триватимуть лише ті, які цього варті. Моя власна історія, сьогодні вже давня минувшина, належить до найбільш дивовижних.

Я народився значно пізніше, ніж померли Гітлер і Сталін, але Мао був ще живий. Батьки мене не хрестили, ім’я, яке я отримав, ім’я слабаків і невдах, було лише одне, воно саме було неначе я. Сотні разів я прагнув обрати собі інше, але це було неможливо, навіть брата чи сестру людина собі не може просто так підібрати.

Друзів так, але ж де їх взяти?

— Ага. Що тобі в «Замку Отранто» видалось найстрашнішим? 

— Страждання невинних. 

— І мені! Через страждання невинних я не дивлюсь телевізор і не читаю газет.

У місці з темним минулим, де колись була капличка і де відбувались страшні вбивства, я відрізав самотній паросток винограду, який притискався до готичної стіни; я забрав його зі звичного середовища і відніс у свою орендовану кімнату, де посадив у квітнику і підпер решіткою з перев’язаних паличок. Так до моїх смикавців, кодієумів і азалій додалась рослина, якій випало зайняти особливе місце серед цих екзотичних представників: парость виросла дикою, і я не мав уявлення, як її одомашнити, аби вона вижила. Я навчився за нею спостерігати протягом довгих годин, доки мені не починало здаватись, ніби я бачу, як рослина росте. Мене заворожувало, наскільки парость схожа на мене. Я дуже переймався тим, аби виноградна лоза вижила, і коли починало здаватись, що вона не зів’яне, її жага до життя передалась і мені.