Сім смертей Евелін Гардкасл

Окей, так ось що я скажу про Евелін — це книга, яка спробувала бути всіма жанрами одразу і трохи заплуталась у власній амбіційності. Спочатку я була наче в полоні інтриги: загадковий маєток, туманна атмосфера, вбивство, яке треба розгадати, а тут ще й герой прокидається кожного дня в новому тілі. Я була вражена, заінтригована, готова стати новим Шерлоком у спідниці.

Але десь після третього тіла (чи то вже четвертого?) я почала сумніватися, чи автор сам знає, куди це все веде. Знаєте, коли ви заблукали в супермаркеті між полицями з макаронами і томатним соусом і не впевнені, де вихід? Отак я себе почувала в середині книги.

З одного боку, ідея класна — уявіть собі, "День бабака" зустрічає "Агату Крісті". Але з іншого, іноді здається, що автор так захопився власними твістами, що забув про нас, бідних читачів, які намагаються не загубитися серед усіх цих персонажів і перероджень. Головний герой змінює тіла, а я не встигала запам'ятати, хто він зараз і що взагалі відбувається.

І, чесно кажучи, персонажі теж трохи плутали мене. Хоча я розумію задум — нові тіла, нові характери, нові перспективи — та іноді мені здавалося, що всі ці "я" головного героя стають менш яскравими від постійних метаморфоз. У якийсь момент я просто чекала, коли це все закінчиться, щоб нарешті дізнатися, хто ж убивця, а не щоб насолоджуватись самими персонажами.

Окремо треба згадати про так звану головну героїню — Евелін. Вона ж бо і мертва, і жива водночас. Як персонаж, вона здалась мені трохи безликою, хоча навколо неї крутиться весь цей карнавал перероджень і загадок. Вона — мов привид, який ніби є, але його справжній характер лишається десь поза досяжністю.

Проте, не можна не віддати належне автору за майстерність у побудові атмосфери — відчуття, що ось-ось станеться щось грандіозне, не покидало мене майже до кінця. Це як дивитись фільм із заплющеними очима, де звук і підказки вказують на катастрофу, але ти все одно пропустив момент кульмінації.

Не буду детально писати про сюжет цієї книги, бо він дійсно заплутаний, вимагає зосередженого читання й не надто мене вразив, особливо фінал. Якщо коротко, то це історія так званої часової петлі. Головний герой безмірну кількість разів проживає один і той самий день, аж поки не знайде ключик, якій розкриє головну таємницю.

Але що мені тут дійсно запам’яталось, так це атмосфера. Той випадок, коли весь холод і смуток занедбаного маєтку огортає тебе й викликає відчуття задухи, запліснявілості й замкнутого кола безнадійності. Обдерті шпалери, розітлілі штори, тьмяне світло, потьмянілі дзеркала, озеро, вкрите туманом – образи були дійсно ефектними й додавали зловісної готичності цій історії.

І якщо книга не виправдала мої очікування як детектив, то її психологічний післясмак триматиметься ще довго.

«Сім смертей Евелін Гардкасл» нагадала іншу книгу - «Дружина мандрівника у часі». Там теж треба було уважно слідкувати за всіма перепитіями сюжету, тримати в пам’яті безліч деталей і зв’язків, які, однак, не гарантують того, що ви відгадаєте розв’язку самостійно.

Книгу можу радити любителям детективів лише як історію з хорошою задумкою, але дещо ускладненим сюжетом.

Книга дуже динамічна, відбувається багато подій, один день показаний з погляду різних персонажів, а читачеві та головному герою пропонується ці точки зору поєднати та здогадатися, хто ж вбивця.
Коло підозрюваних обмежене, тому книга схожа на детектив у закритій кімнаті, точніше в одному маєтку.
Сам сюжет протягом усього роману дуже заплутаний, героїв спочатку дуже багато, тож спочатку важко орієнтуватися і доводилося без кінця повертатися на початок книги до перерахування персонажів та їх характеристик. Книга здається головоломкою, яка з кожним розділом стає ще заплутанішою і іноді взагалі нічого не розумієш. Але потім, коли клубок поступово розплутується, стає ще цікавішим, що буде далі.
У романі використовується прийом із тимчасовою петлею. Щодня головний герой прокидається в тілі іншої людини і від його обличчя веде своє розслідування, намагаючись зрозуміти, що відбувається і як йому звідси вибратися. Це дуже цікаво, оскільки ми бачимо те, що відбувається з боку різних персонажів, бачимо те, що відбувається з кожним в той самий момент часу.
І незважаючи на те, що розв'язка мене трохи розчарувала, було дуже цікаво її читати і поступово розгадувати таємницю з головним героєм.