Так, це простенька історія, і начебто нічого революційно нового в ній немає, але від чогось відірватися від читання було неможливо. Хороша книга про хороших героїв.
Як не дивно, у списку найкращих, що я читав. Можливо, тому, що як у казці, добро тут має перемогти зло, і при цьому добро - саме добро, а зло - справжнє зло, і їх не сплутаєш, хоча в книзі і є кілька «сірих» персонажів.
Дуже сподобалася динаміка розвитку стосунків між головними героями, і, звісно ж, подруга-андроїд)
Книга сподобається любителям легкої фантастики та рітелінгів, тим, хто хоче світлу історію про пригоди та кохання без інтимних сцен, але високою емоційністю.
Однозначно варта уваги і часу, витраченого на читання!
Оформлення книги (та і всієї серії) досить гарне, на полиці дивиться прекрасно)
" Сіндер" - це перша книга з серії " Хроніки Місяця". Не знаю як буде далі, а початок дуже цікавий. Книга динамічна, події розгортаються швидко, читається на одному диханні. Цікаво прописаний світ життя на Землі під час Третьої ери. Кіборги, летимобілі, андроїди та невиліковна хвороба. Все прописано детально і зрозуміло. Головна героїня, Сіндер, чудова дівчина з приязним характером. Сумно було спостерігати, як з неї знущаються опікунка, Анді та її старша донька, Перлина. Кіборги мали підпорядковуватися людям, але як виявилось Сіндер була набагато людяніша ніж вони. Вона була віддана, дружелюбна й щира. Єдині подруги дівчини, Півонія та Іко, але і тут життя було несправедливе до Сіндер. Про сюжет сказати без спойлерів неможливо, повірте, книга дуже цікава і якщо ви її ще не читали то саме час це зробити.
Мені сподобалось як автор показала Місячну державу одразу показуючи головних лиходіїв і даючи розвиток майбутнім подіям.
Що мені не сподобалось так це те, що читачі фактично одразу і безпрограшно вгадують ким насправді є Сіндер. Але як на мене, то це мала бути головна інтрига цієї частини!!! Тому моє враження від прочитаного дещо гірше ніж могло би бути. Також головна героїня зовсім не здається головною у своєму житті, вона насправді нічого не хоче і нічого не прагне. Навіть знайомство з принцом не особливо її на щось надихає.
Головною подією цієї історії та і в цілому Попелюшки мав би бути бал. Але тут враження від нього не залишилося майже ніякого. Я декілька разів перечитувала цей розділ, але так до кінця і не зрозуміла його.
Кінець цієї історії логічний, але він наштовхує на те, що продовження однозначно буде, а читання урвали на самому цікавому місці.
Центральну інтригу цієї книжки можна швидко розкусити, але, здається, авторка нас і сама спеціально до цього підводить, щоб ми вболівали за героїнею і дивувались, як же вона сама до цього ніяк не додумається. Тема принца (імператора) не розкрита (ну, тобто мені було мало і я з нетерпінням чекаю, що буде далі і як будуть розвиватись їхні стосунки).
Не втрималась і одразу ж взялася за «Скарлет». Планую прочитати всю серію.