Наскільки мені відомо, це набільш високо оцінена книга з жанру епічного фентезі на гудрідс. І не даремно! Я ще не зустрічав художньої книги, яка змогла б посунути з п'єдисталу цю глибу, яка дійсно є монументальною працею і вершиною творчості автора. І хоча інші книги Сандерсона теж неймовірно круті (зокрема, і в продовженні даного циклу), але такого накалу подій, такої концентрації змісту, сили слова, грандіозності історії і закладених в ній сенсів уже не буде. "Честь мертва, але я подивлюся, що можу зробити" (с) П.С. Цитата взята з книги, але не з українського перекладу. Нюанси по ньому все ж є.
Каладін, Шаллан, Далінар, Адолін – кожен з них мусить знайти власний шлях до того, аби врятувати цей світ від неминучої загибелі. І шлях цей не буде легким. В цій частині Шаллан розкривається найбільше, а також автор висвітлює нам частину її минулого, яка буде деталізуватися ще не одну книгу опісля. Фінал книги такий, що просто неможливо не потягнутися за наступною.
Найбільше сподобалося: лінія Каладіна, і та його внутрішня трансформація, одкровення про себе і про природу його бажання захищати. А також притчі Гойда і ріст Шаллан як персонажа.
Також сподобалася битва на турнірі. Це дійсно було дуже сильно. Неймовірно епічно і круто.
Книга сподобається любителям нестандартного епічного та героїчного фентезі.
Однозначно варта своїх коштів і часу, витраченого на читання!
І це було нелегко, але цей «епілог» до циклу мене дуже рятував.
Я все ніяк не могла підступитися до другої частини, бо обʼєм дуже деморалізує.
Я бачу 1000+ книгу, розумію, що буду читати її три роки, і десь так і читаю.
Але настав її час, я наважилася - і зробила це.
Майже відразу я почала читати з посмішкою на обличчі.
Бо Каладін і Шаллан за ці майже три роки не тільки не забулися, а навпаки - я ніби знову зустрілася зі старими друзями.
І, якщо в першій книзі, вони не стикалися, то в цій частині усі епізоди, де вони разом були в кадрі - найкращі моменти в книзі.
Чого тільки вартує епізод, де Шаллан віджала в Каладіна чоботи.
Чесно, ті розділи, де ця парочка була поза полем зору, мені взагалі були нецікаві.
А інтерлюдії мене вганяли в депресію .
Це уже друга книга, а я досі не можу вкласти в голові те, що Каладіну 20 років, а не 45+. Ну що я можу зробити, якщо в голові в мене виникає образ Дженсена Еклза.
Я багато бачила відгуків, де читачі казали, що їх шокував фінал.
І тому я забагато від нього очікувала.
Але я цей сюжетний поворот передбачила десь на 75 % книги. Автор сам дуже ясно про це натякнув.
Це було довге читання, але я рада, що продовжила цю серію.
Тепер буду чекати, коли вийде оновлене видання «Присяжника».