У центрі історії кохання між молодою німкенею Крістін та євреєм Ісааком. Коли їхні почуття тільки зародились, на заваді стала війна. Бути разом вони не могли, адже за стосунки з євреєм Крістін могли б заарештувати чи й вбити. А Ісааку взагалі загрожував концентраційний табір і смерть. Та попри все, вони хотіли бути разом. Тож це книга про силу кохання, яке долає всі перешкоди, навіть такі страшні як бомбардування, голод, Дахау.
Вона трішки наївна та мʼяка, адже навряд чи б у реальному житті ця історія могла мати щасливий кінець. Багато разів, де героям щастило вижити, в житті закінчилися б негайною смертю. Авторка і сама про це каже в інтервʼю наприкінці книги. Та це не робить історію поганою, адже всім нам хочеться вірити в краще і сподіватися, що все буде добре.
Я б поділила цю книгу на дві частини: життя німців під час Другої світової від початку до моменту, коли союзницькі війська почали перемагати і бомбардувати Німеччину; та життя Крістін у концентраційному таборі. Обидві частини вийшли доволі щемливі. Першу частину про виживання, голод, бомбардування, переховування в підвалах, сирени — читати було особливо важко. Адже це те, що зараз переживаємо ми.
Водночас у мене були дивні відчуття, адже авторка описує як страждали німці, звичайні німці. Крістін наприкінці книги каже щось типу: «Вони не винні. Вони нічого не зробили. Це звичайні люди, які страждали так само». А їй відповідають: «Звідки ти знаєш, що хтось із них не продав свого сусіда-єврея?». Тут ідеться про колективну відповідальність: не всі німці були нацистами, не всі підтримували Гітлера та його політику, багато з них були змушені воювати звичайними солдатами, бо інакше б постраждали їхні сімʼї. Але виходить, що всі були винні, бо вони привели до влади Гітлера і нічого не зробили, коли він почав війну. Авторка і сама відчула на собі відповідальність за скоєне її народом. У школі її дразнили і називали нацисткою та вітались «Хайль Гітлер». Хоча вона — народилась і вирішила в Америці і є американкою в першому поколінні.
Читаючи історію Крістін, мені було шкода дівчину і я співпережила їй та її родині. Хоча ловила себе на думці, що це якось неправильно, що якби це була книга про російську війну проти нас і хтось написав би, як важко під час війни жилося «звичайним» росіянам, то я б не хотіла це читати і точно не співпереживала б, адже винні вони таки всі.
Це дебютна книга авторки, але вона дуже гарно написана. Книга вийшла на 500 сторінок і вона обʼємна і в плані сюжету, і в плані описів, через які авторці вдалось передати всі жахи, які переживали герої книжки, інколи це було дуже реалістично. Це художня книга, проте в неї вплетено багато реальних подій та чудово змальована атмосфера Німеччини часів Другої світової війни — продуктові талони, голод, страх бути спійманим та вбитим, зруйновані міста і села.
Ще мені дуже сподобалась атмосфера в родині Крістін та її стосунки із батьками, сестрою, братом. Це було дуже тепло, по-домашньому. Кожен із них був готовий підтримати іншого, допомогти і врятувати цінною власного життя.
Мене книга зачепила і справді інколи хотілось плакати від деяких описів. Та я рада, що книга має все ж таки щасливий фінал, бо так його не вистачає в реальному житті.
Крістен напередодні війни закохалася в багатого єврейського хлопця і її почуття виявилися взаємними. Якщо спочатку їх розділяла лише соціальна нерівність, то поступово виникли і більш значущі перешкоди. Ісаак намагався не наражати дівчину на небезпеку, розуміючи яке майбутнє чекає всю його родину. Всі ми знаємо, яких переслідувань зазнали євреї, але всеодно жахає нелюдське ставлення до них.
В центрі роману стоїть Крістін і її родина. Які труднощі їм доводилося долати кожен день: бомбардування, голод, постійний холод, хвилювання за безпеку своїх рідних, ув'язнення і повну безпорадність. Але бабця, мамця і Крістін виявилися жінками з неймовірною внутрішньою силою, які не втрачали надію і підтримували молодших у сім'ї.
Роман емоційно дуже важкий. Тяжко читати про переслідування, катування, пригноблення, вбивства невинних людей. Тих хто просто невгодив владі відразу прибирали, як якусь річ, а ті хто залишився в живих ніколи не зможуть забути пережите.
Авторка звернула увагу, що є різниця між виною особистою і колективною і кожен кому довелося пройти крізь пекло війни, є постраждалим.
Фінал книги дарує надію і хоч він далек від реальності, так хочеться вірити, що це можливо в реальному житті.
Героїня перенесла голод, холод, концтабір та вона не здавалась і понад усе хотіла врятувати свого коханого. Так щемко було читати про таємні зустрічі з коханим, про ризик викриття та страх. А ще приємно було читати, що багато людей були проти режиму. Навіть війна не могла зупинити кохання та самопожертву. Тому Крістін вірила та надіялась і не переставала кохати.
Здавалось якщо народився в Німеччині, все повинно було бути добре, але її теж бомбардували і страждали звичайні люди, а ті хто почали війну насолоджуватись владою. Очищення Німеччини від євреїв, хворих, комуністів та інших людей, що було не потрібні владі - про це читати було дуже важко.
Книга мені сподобалась та читалась на одному диханні. Такі сюжети важкі морально, але в той же час неймовірно цікаві. Вся історія моментами була важкою, моментами трошки милою чи наївною, але це була захоплива історія. Книга вразила мене, кінець був доволі та іноді драматичний та трошки фантастично-наївний, але враження після прочитання було чудовим.
Головні герої цієї книги німці . І якщо до Крістін і її родичів я прикипіла серцем , співчувала їм , бо прості жителі села страждали від голоду і гинули від бомб. Але більшість я асоціювала з р**нею . Я не можу жаліти військових німців , які воювали , хоч і не добровільно , бо одразу думаю про окупантів , які знищують наших людей . Я можу прийняти тільки тих людей, які приносять смерть захищаючи свої домівки і рідних .
Книга має великий досить зміст , бо на життя Крістін припало дуже багато випробувань . Вона і ховалась від бомб в рідному містечку , допомагала євреям , як могла , потрапила в концентраційний табір . Дівчина дуже сильна духом , боролась і вижила . Її звільнили з табору і ось би здавалось , що залишається лікувати рани і жити . Але як рани можуть зажити , коли навколо ходять , живуть , сміються , ті кати , які сняться їй в нічних кошмарах ? Як можна спокійно дивитись у вічі вбивцям . Я не уявляю ким треба бути , щоб здійснювати такі звірства , як ці офіцери . Що людей перетворює на таких монстрів ? Влада ? Чи вони вже були такими народженими і просто проявили свою суть
Чергова книга, прочитана мною, в якій описані трагічні події ІІ світової війни. Авторка показує її із іншої сторони - це книга про війну очима німців. При написанні книги Е.М. Вайсман опиралася на родинні факти - реальні події, які стосувалися її родини наявні в романі, але авторка в більшій мірі у написання книги внесла великий об'єм художнього вимислу.
В центрі уваги твору німецька родина. Звичайна сім'я, яку ніхто не запитував: "Чи бажають вони оголосити війну всьому світу?". Це історія про тих, які не підтримували нацистську політику. Та чи могли вони опиратися меті Гітлера? Піти проти тих, які вважали, що необхідно очистити арійську кров, винищити всіх решту та залишити чистих нащадків?
"Сливове дерево" - ця історія про те, як ламалися людські долі. Про те, як звичайних чоловіків зобов'язали і відправляли на фронт, найчастіше без їх волі. Книга про те, як мирне населення переживало бойові атаки. Книга про винищення євреїв та жахливі умови проживання в концтаборах. Книга про те як німецькі дівчата були жертвами сексуального насилля з боку радянських солдат. Книга про те як наприкінці війни есесівці, уникаючи військового трибуналу, спалювали свої членські квитки нацистської партії та розживалися посвідченнями регулярних військ, нібито пройшовши службу на східному фронті, а не наглядачами у концтаборах. Книга про те, як будучи без власної волі на фронті, переживши радянський полон, бути покараним та звинуваченим у нескоєних вчинках. Ця історя також про відчуття провини німецького повоєнного суспільства.