І, чесно кажучи, «Смак» Стенлі Туччі не був у моєму списку покупок.
Але якось я натрапила на уривок про мартіні — і він мене підкорив. А я ж навіть мартіні не люблю!
Не втрималась, замовила книжку — і проковтнула її, як щось смачненьке: швидко, із задоволенням і бажанням ще.
Бо Стенлі Туччі — справді цікава й багатогранна особистість.
У нього тонке почуття гумору, вишуканий смак і, головне, — вміння розповідати історії.
Він знімався у таких відомих фільмах, як Диявол носить Прада, Голодні ігри, Милі кістки, а особливе місце займає Джулі та Джулія. Саме Джулії Чайлд він присвятив розділ у книзі, розповідаючи про своє захоплення її кулінарним мистецтвом. Тут відчувається його щире захоплення класикою кулінарії та любов до деталей, які роблять кожну страву особливою.
Його мемуари — як добрий італійський стіл: гучні, щедрі, насичені ароматами, спогадами й любов’ю до їжі.
Та «Смак» — не лише про гастрономічні насолоди. Він чесно і зворушливо пише про смерть своєї дружини від раку грудей, про власну боротьбу з хворобою та про те, як навіть у найтемніші часи знаходити світло — у людях, у сміху, в їжі.
Попередження: не читайте її на голодний шлунок.
Ця книжка пробуджує не лише апетит, а й радість до життя.
У ній усе просто, щиро й смачно.
Це той випадок, коли книжку хочеться мати на кухонній полиці — десь поруч із пляшечкою вина.