Почнемо з того, що автор дуже майстерно руйнує четверту стіну між читачами, персонажами та головної героїнею. Я навіть не підозрювала ким насправді є оповідач, що розповідає всю історію. Мені сподобалось як описані вже знайомі персонажі з перших частин і як в них додалося деталей та глибини, також зачарували нові персонажі. Але в якийсь момент здалося, що всього було забагато. Таємничих місць, подорожей, випробувань.
Особливо лишнім здавався любовний трикутник, в якому персонажі настільки загрузли, що інколи втрачався основний сюжет. Мені важко було повірити в щирість почуттів, бо герої аж занадто юні і як на мене сприймали все занадто фатально та емоційно. Безперечно, дивлячись на їхній вік в це можна повірити, але це не можна назвати справжнім коханням.
Однозначно напротивагу любовній лінії дуже сильною видавалась лінія родини, фамілії. Надзвичайно гарно описана роль батька. Бо це не завжди той хто народив, не завжди той хто ним називався, інколи це той хто насправді ним став.
Дуже кінематографічними виглядали битви з тінями, та те, як головна героїня все більше опановувала свої сили. Не можу сказати, що сама кінцівка мене розчарувала, мені сподобалось що нарешті світ богів врівноважився це виглядало максимально правильно. Але, можливо, я б хотіла трішки іншого для всіх персонажів.