Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса

Не очікуйте, що це детектив, бо детективна історія тут тільки в назві.

Купила цю книгу, бо хто не хоче прочитати постапокаліптичний детектив під назвою "сміття" в харківському антуражі? Але книга стала для мене суцільним розчаруванням
Перше, що вам потрібно знати про книгу, що це буде 4 історії - мемуарів від не дуже цікавих особистостей, вплетені в одному всествіті, але мало повязані між собою
Тепер давайте поговоримо про мінуси:


1.Вам не доведеться нічого вгадувати, слідкувати за діями персонажів. В цілому детективна складова книни ніяка.
2. Стиль автора - не сформований. Нічого не маю проти суржика, але в літературі його бачити - не моє. Велика кількість американізмів - теж мінус
3. Всесвіт - необгрунтований. Ну погодьтеся ідея не нова, і відкриваючи чергову книгу на цю тему очікуєш хочаб стислий, але змістовний опис подій які призвели до теперешнього, про механіку світу теж було сказано мало
4. Головна героїня. Беручи читати книгу написану чоловіком від лиця жінки ви вже ризикуєте. Автор трошки накине про секс, тіло та менструацію, щоб було реалістичніше, але нас не проведеш. Ліна агресивна харківська Лара Крофт, яка губить гроші, бо проливає на них рідину
5. Кінцівка, якій я не повірила

Із плюсів в цій книзі для мене тільки задумка. На жаль не можу радити цю книгу

Дивний післясмак для мене залишила ця книга. Оскільки в анотації написано, що це детективна історія в постапокаліптичному Харкові, ще й написана харків'янином, мене це дуже зацікавило. Але мої очікування не виправдалися, хоча задумка автора дуже крута.

Мені не вистачило обґрунтованого наукового пояснення постапокаліпсису. Ще не зрозуміло як через 15 років після того, як трапилася екологічна катастрофа і Харків затягнуло чорними хмарами, в магазинах можна купити органічні бавовняні прокладки, соєве молоко, сир (де це все вирощується і виробляється, якщо немає взагалі сонячного світла, а електрика є 2 години на добу).

Як на мене, детективна складова тут умовна, до неї ми можемо віднести "допит" чотирьох людей, які шукають зниклого чоловіка. І саме ці чотири суттєво різні історії з життя цих людей мені найбільше сподобалися в цій книзі. Автор дуже детально прописав психологічний портрет героїв, приділив увагу багатьом соціальним темам, зокрема це гомофобія, булінг, аб'юз, проституція, жорстоке поводження з дітьми, гіперопіка батьків тощо.

Загалом, книга заслуговує на увагу читача, текст досить легко та швидко читався, навіть попри те, що були розділи з суржиком та затинаннями.

Загалом мені книга сподобалась, закінчення так взагалі - прокайфувала, це дуже прикольно вийшло і якось вселяє надію, бо загалом картина світу доволі таки не оптимістична. Читалось швидко, цікаво, динамічно, але є трохи не зрозумілих (дивних) для мене моментів:
1. на початку наша головна героїня дала в ніс шефові за обмацування, але при тому потім роздягнулась до гола перед ним (не зрозуміла поведінка і потім я теж її так і не зрозуміла)
2. від коли в Україні говорять «копи»? я не чула такого
3. знову ж таки на початку головна героїня йде з квартири, розуміючи, що може вже в неї не повернутись і чомусь, маючи декілька пістолетів-улюбленців, бере лише 1? чому? не зрозуміло
4. як можна було лишити наплічник з купою грошей за дверима магазину? їх можна ж було б врятувати, якось попрати, висушити - не зрозуміла для мене поведінка
5. чому пістолет лише у нашої головної героїні? де вона їх взяла? чого має їх не лише 1? батько ж не був поліцейським, просто навколо ні в кого більше немає, навіть ножі рідко в кого, а тут прям така особливість, не віриться
6. точно так само за гроші, вона ними прям дуже розкидається, але де вона їх бере? там легко втратила аванс, купує дорогі еко товари, з роботою не дуже, але гроші звідкись постійно в неї беруться
7. не розумію, чому сушею нікуди для початку в розвідку не можна було поїхати, чому лише річкою, тож машини є, он навіть таксисти є і гроші заробляють
Ще мені от ці довгі історії були не дуже гарно вплетені, як ніби просто шмат вставили, бо це не дуже на розмову було схоже, що ще й всі от починають аж так здалеку розповідати про себе, хоча ж питають лише про Влада, історії цікаві і зрозуміло, чому вони про себе розповідають, але в моменті воно якось виглядало дуже дивно.
Сподобалась дуже ідея з прочитанням людини за сміттям.

«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його.»