Сьогодні ми намалюємо смерть

Тавро геноциду, яке неможливо стерти

Руанда. 6 квітня 1994 року. У країні, десятиліттями розділеній між двох ворожих народів, тутсі та хуту, в авіакатастрофі гине глава держави. Хуту впевнені, що у всьому винні тутсі. Через декілька годин після загибелі президента починається одна з найбільш кривавих сторінок новітньої історії: геноцид, під час якого впродовж 100 днів було вбито мільйон людей. Різанині не змогли запобігти ні миротворча місія ООН, ні католицька церква. Світ не втрутився. Міжнародні ЗМІ довго ігнорували кровопролитну трагедію такої крихітної країни в Африці. Ті, хто вижив, і сьогодні намагаються впоратися з травмою. Войцех Тохман неодноразово повертався до Руанди, щоб зрозуміти, як після того, що сталося, взагалі можливе спільне життя в таких умовах. Він розмовляв із тими, хто вижив, зі свідками та катами.

Книга «Сьогодні ми намалюємо смерть» — це пронизливе свідчення цих зустрічей, з якого неминуче виникає питання: чи всі ми забруднені цією кров'ю?

Чому варто прочитати книжку «Сьогодні ми намалюємо смерть»?

• Пронизлива репортерська розповідь Войцеха Тохмана про зло і страждання. Автор зізнається, що хоче, аби люди, які прочитають книгу, запитували себе, чому вони це читають, чому це їх стосується.
• «Книга хапає читача за горло і залізними лещатами веде до останньої сторінки. Не відводьте очей, дивіться: такою є людина» (Маґдалена Ґроховська, «Gazeta Wyborcza»).
• «Книга Тохмана відтворює події з часів жаху, про які ніхто не може говорити спокійно. Це зроблено майстерно, сухість викладу подій — віртуозна, ніби без емоцій, бо жодна з них не буде співмірною» (Галина Бортновська, «Tygodnik Powszechny»).

Про автора:

Войцех Тохман (Wojciech Tochman ) — польський журналіст, один із лідерів польської школи літературного репортажу. Автор і ведучий телевізійної програми Ktokolwiek widzial, ktokolwiek wie у 1996-2002 роках. Засновник і волонтер асоціації ITAKA, яка спеціалізується на пошуку зниклих безвісти та підтримці їхніх сімей.

Про що книга

«Сьогодні ми намалюємо смерть» — це глибокий репортаж, написаний Войцехом Тохманом, який розповідає про жахи руандійського геноциду через зустрічі з тими, хто пережив цей жах, та з тими, хто був причетний до насильства. Тохман звертається до найболючіших аспектів цієї трагедії, розповідаючи про людей, які стали свідками та учасниками найстрашнішого, що відбувалося в Руанді в 1994 році. Книга розглядає питання вини, примирення та відновлення, ставлячи перед читачами складні моральні питання, що виникають після таких злочинів.

Цей твір стає свідченням не лише тих, хто пережив геноцид, а й тих, хто був його частиною. Розповіді відображають всю глибину страждань і болю, що витривали жертви, а також ту боротьбу, яку їм доводиться вести, аби знайти своє місце в світі після того, як він змінився до невпізнаваності. У книзі також зачіпаються питання міжнародного бездіяльності під час кризи, що робить її надзвичайно актуальною в контексті сучасних міжнародних відносин.

Тохман не просто розповідає історію — він запитує, чому це стало можливим, і що з цим робити далі. Його книга є не лише розповіддю про трагедію, але й запитанням до кожного читача: чи можемо ми як суспільство гарантувати, щоб це більше не повторилося? Відтак «Сьогодні ми намалюємо смерть» не просто фіксує факт, а й стимулює до глибоких роздумів про нашу відповідальність за майбутнє.

Тохман передає всю глибину трагедії через короткі, чітко сформульовані фрази, які звучать, як холодні факти, так і емоційні сплески. Його стиль є відстороненим, навіть сухим, що надає йому ще більшої сили, адже кожне слово несе в собі всю важкість того, що сталося.

Інтерв'ю з жертвами та колишніми учасниками цих подій дають можливість зануритися у світ людей, які намагаються вижити в умовах, де немає впевненості у майбутньому. Однак ця книга також вказує на надію, на можливість змін і пошуків внутрішнього спокою навіть після таких жахливих переживань.

Визначення того, що є «добром» і «злом» у часи війни та насильства, стає важливим моментом книги. Вона змушує читача замислитись, чи може справжній мир існувати, якщо ми не навчимося прощати, але й одночасно пам'ятати про те, що сталося. Це питання болюче, але без нього неможливо знайти шлях до відновлення після таких жахливих подій, як геноцид.

Сюжет та головний герой

Головним героєм цієї книги є сам Войцех Тохман, який виступає як журналіст і свідок подій. Він не лише фіксує реальність, але й намагається знайти відповіді на запитання, які виникають в нього та в інших людей, що пережили геноцид. Це його шлях у пошуках правди, пошуків тих, хто ще може знайти шлях до спокою після такого безжального насильства. Книга — це також особистий погляд автора на те, як і чому світ залишився байдужим до подій, що відбувалися в Руанді.

Тохман розкриває перед читачем посттравматичний стан людей, що пережили геноцид, і намагається зрозуміти, як вони намагаються побудувати своє життя після таких страшних подій. Він досліджує як людські стосунки, так і соціальні, культурні та моральні впливи, які геноцид залишив на цю країну та її людей. Це не просто репортаж, а ідентифікація з героями та з самим болем, який вони переживають.

Для кого ця книга

«Сьогодні ми намалюємо смерть» — це книга для тих, хто хоче зрозуміти, що сталося в Руанді, і чому така трагедія стала можливою. Вона буде цікава тим, хто цікавиться історією, міжнародними відносинами, правами людини та соціальними питаннями. Книга також буде корисною для студентів та викладачів, які вивчають геноцид, посттравматичний синдром і соціальні наслідки війни.

Вона також відкриває нові горизонти для тих, хто хоче краще розуміти, чому трапляються подібні катастрофи і що ми як світ можемо зробити, аби цього не повторилось. Це не просто свідчення геноциду, а і урок для майбутніх поколінь про те, як важливо пам'ятати і не дозволяти ніколи забути тих, хто постраждав від насильства та жорстокості.