⠀
Маємо не просто детективну історію, а цілих два детективи, які повʼязані між собою, хоч події одного з них відбуваються в 1941 році, а інший — у сучасності, 2015. А ще різниця між ними — один вигаданий, його написав автор детективів, а інший — справжній, який повʼязаний із цим самим автором у реальному його житті.
⠀
Оце так закручено!
Якщо коротко про сюжет, то Алан Конвей передав своєму видавництву черговий детектив про Атіколаса Пунда. І все б нічого, але останнього розділу немає. Його редакторка Сьюзен намагається відшукати загублені сторінки, а тим часом сама занурюється в детективну історію, тільки от не на сторінках книжки, а в своєму житті.
⠀
Детективна історія, написана Аланом, дуже перегукується з тим, що відбувається в його реальності. Він навмисно у своєму романі заховав відсилки на своїх знайомих і їхні справи, інколи не дуже законні. Тож спершу читаємо ось цей детектив, написаний Аланом. І він дуже крутий! Написаний у стилі Агати Крісті, такий собі класичний британський детектив, повільний, але з постійно наростаючою напругою. Я не могла відірватися! А кінець його обривається на найцікавішому, коли мають нарешті сказати, хто ж злочинець! Але пригадуєте? Останніх сторінок то немає і тут ми вже повертаємось в реальність і занурюємось в новий детектив.
⠀
Як на мене, то ідея вийшла дуже класна! Водночас у цій книзі є і такі теми, як викрадення чужих ідей, що мені перегукувалось із «Задумом», і відсилки до книжок і персонажів Агати Крісті, наприклад, Атіколас Пунд мені дуже нагадував Пуаро. Взагалі Конвей, один із героїв книги, автор детективів, навколо якого і крутиться тут все, дуже любив анаграми, шифри, кросворди і тому цього тут теж вдосталь.
⠀
Тож маємо все, що я люблю:
?не один детектив, а цілих два! І я не вгадала винуватців у жодному з них ?
?історію в історії;
?багато закулісся видавничої роботи.
⠀
Водночас книга дуже легко написана. Я вражена, як автору вдалося один детектив написати в стилі романів Агати Крісті, а інший — вже більш сучасною мовою, динамічніший. Чудовий перехід між стилями. Було цікаво читати, майстерно закручені сюжети, по книзі розкидано безліч зачіпок, але відгадати щось важко — принаймні мені, бо я думала на зовсім інших героїв.
⠀
Отримала подвійну насолоду, бо відчуття, що прочитала відразу два детективи.
Вона наразі знаходиться на тому життєвому етапі, де сумнівається що їй робити надалі в житті. Жінка обожнює свою роботу, але на неї чекає заміжжя. І цей, такий бажаний нею крок в житті, несе за собою непростий вибір – робота чи сім’я.
Але наразі вона має сконцентруватися на роботі. Можливо на останньому рукописі, який вона буде редагувати. І ця книга їй цікава з багатьох причин. Це остання книга популярного автора, з творами якого вона працює уже багато років. А ще ця книга дуже відрізняється від його попередніх робіт. Ті книги були написані за одним шаблоном, ця ж зовсім інакша.
Родзинкою книги «Сорочине вбивство» є те, що читач читає рукопис разом з головною героїнею.
Тому, це книга в книзі. Детектив в детективі.
Адже читаючи історію вбивства в рукописі, Сьюзен Райленд розуміє, що по-перше все занадто реально написано, а по-друге, вона починає в реальному житті відчувати небезпеку на кожному кроці. Адже книга уже починає впливати на її сьогодення.
Жінка вирішує з’ясувати, що ж автор хотів донести до неї цією історією, і як це впливає на її життя.
Книга мені дуже сподобалася. Це майстерно написаний детектив, від якого неможливо відірватися.