Соціопатка

«Соціопатка» Патрік Ґеґні — мемуари про те, як авторка вчилася описувати власні реакції й будувати стосунки з людьми, які очікували від неї інших почуттів. Вона повертається до дитинства, коли помічала за собою відстороненість, до університетських років, коли почала шукати їй назву, і до рішень у дорослому житті. Слово «соціопатія» Ґеґні використовує для розповіді про власний досвід. У книжці важать конкретні ситуації, у яких їй треба було зрозуміти, що відбувається з нею та як її вчинки впливають на людей поруч.

Дитинство й університетські роки в мемуарах Патрік Ґеґні

З ранніх років авторка помічала, що інші діти й дорослі очікують від неї реакцій, які їй важко відтворити. Вона згадує моменти, коли розуміла правило, проте не відчувала того, що, за уявленням оточення, мало б спонукати її дотримуватися цього правила. У спогадах також є вчинки, за допомогою яких вона намагалася позбутися внутрішньої напруги. Ґеґні пише про крадіжки, неправду й проникнення в чужі будинки. У її викладі ці вчинки пов’язані з бажанням відчути хоч щось, коли повсякдення здавалося їй порожнім. Розповідь дає місце і цьому мотиву, і тому, що її поведінка могла означати для інших. Ґеґні описує ці епізоди з двох відстаней. Спершу передає, що могла знати про себе в дитинстві, а далі повертається до того самого випадку з пізнішими словами й запитаннями.

В університеті пошук пояснення стає для неї окремою справою. Авторка згадує, як намагалася зіставити власний досвід із доступними описами й помічала розрив між тим, що знала про себе, та образами, які бачила в масовій культурі. Через цю різницю назва книжки має особисте значення. Вона відсилає до слова, яким героїня себе описує, і до очікувань, які виникають у тих, хто його чує.

Стосунки й відповідальність у книжці «Соціопатка»

У дорослих розділах Ґеґні повертається до питання про те, як її особливості позначаються на близьких. Мемуарна форма дає їй змогу зупинитися на ситуаціях, у яких дії та почуття не рухалися разом. Читач може стежити, як авторка вчиться помічати наслідки своєї поведінки й обирати, що робитиме далі, навіть коли її реакції відрізняються від очікуваних. Ці розділи змінюють масштаб книжки. До спогадів про дитинство додаються зв’язки, які потрібно підтримувати з часом.

Книжка підійде читачам автобіографічного нонфікшну про самосприйняття, межі поведінки та досвід близьких стосунків. «Соціопатка» виходить українською в перекладі Олени Любенко. У центрі залишається голос Ґеґні й те, як вона з роками переосмислює власні рішення.