Мені сподобалась ідея, покладена в основу книжки, - про читацький список хороших книжок. Приблизно половину з цього списку я читала – і підтверджую, що вибір літератури гідний. І звичайно, тепер хочу прочитати решту книг.
Класно, що героїня не ідеалізує роботу в бібліотеці, що їй це не те, щоб подобається, вона прийшла сюди, бо треба гроші і цю роботу їй порадив брат. Та в процесі прийшов «апетит» і спілкування з читачами й диваками Аліші спдобалось.
Непогано розкрито проблеми старіння і взаємин з дітьми, коли вони вже дорослі. Цікаво подана індійська культура зсередини.
Але є й те, що не дуже сподобалось. Скажімо, те, як пафосно ідеалістично виголошували промови про єдність громади і мету бібліотеки. Це на якихось урочистостях було б доречно, а на такій вечірці, яку влаштувала Аліша та її друзі – дивно виглядає, неправдоподібно.
Загалом, книжка може викликати сильні емоції, може підказати, що почитати, тож взятись за неї варто.
Мукеш нещодавно втратив дружину, з якою прожив 50 щасливих років. Він сумує (це очевидно), живе механічно, нічого не відчуваючи. Єдине, що його хвилює - онука Прія, яка так любила бабусю, а от з дідусем налагодити контакт не виходить.
Аліша - дівчина, що під час канікул влаштовується працювати до бібліотеки і випадково знаходить список книг для читання. І пробує прочитати їх, щоб відволіктися від сімейних негараздів.
Можливо, саме книги допоможуть цим самотнім людям знову знайти жагу до життя?
І спершу ніби все прекрасно, ти віриш в те, що книги зближують і допомагають пережити складні часи. А потім, в один момент книга просто б'є тебе обухом по голові, розбиває серце на друзки і ти розумієш, що є біль, з якого не витягнуть і книги...
Всю книгу я співчувала саме Аліші. Те, що вона переживала щодня — не мають переживати діти. Занадто рано їй довелося стати дорослою. Хотілося її обійняти і забрати трохи її негараздів