0 Кошик 0,00 грн
0 Кошик 0,00 грн

Спитайте Мієчку

(26 голосів)
Нагороди
  • Короткий список Книга року BBC-2021
Доставка
Нова пошта Нова пошта
Безкоштовно від 500,00 грн
Укрпошта (Україною) Укрпошта (Україною)
Безкоштовно від 500,00 грн
Укрпошта (міжнародна доставка) Укрпошта (міжнародна доставка)
Безкоштовно від 100 000,00 грн
Самовивіз Самовивіз
Оплата
Онлайн оплата Visa / Mastercard
Оплата згідно рахунку за реквізитами Оплата згідно рахунку за реквізитами
Оплата при отриманні на Новій пошті, додатково сплачується при отриманні комісія системи 20 грн + 3% Оплата при отриманні на Новій пошті, додатково сплачується при отриманні комісія системи 20 грн + 3%
Оплата при отриманні на Укрпошті, комісія системи 1% Оплата при отриманні на Укрпошті, комісія системи 1%

Про книжку «Спитайте Мієчку»

«Кожна жива істота має право на притулок»

Мієчка і Лілічка — сестри-близнючки. Абсолютно різні за характером, у своїх життях вони приходять до моменту, коли потрібно подумати, що робити далі. Як юні школярки, майже сорокарічні жінки на літо їдуть у село до бабусі. Але виявляється, що саме у той час до старого будинку вирішують навідатися ще й їхня мама, індійська кузина і рудий кіт, в якого немає імені... І, звісно ж, там на них усіх чекає сама бабуся Теодора, яка до цього спокійно собі мешкала у своїй хатині й доглядала город.

Бажання опинитися в тиші від проблем розбилося об шалений вир подій, розмов та проблем, яких щодня, здається, тільки більшає… Літо йде. Життя не збирається зупинятися, а гарбузи на городі, посаджені дівчатами, не перестають рости…

«Спитайте Мієчку» — це книжка не про минуле чи майбутнє. Це історія про життя тут і зараз, сповнене несподіванок, тепла, сліз і сміху.

Чому варто прочитати книжку «Спитайте Мієчку»?

  • Легкий та зворушливий роман про життя як воно є.
  • Історія про спробу втекти від самих себе, яка підготувала неочікувані повороти для кожної з героїнь.
  • Роман, який повертає читача в дитинство і вкотре підтверджує, що щастя — в простих речах.

Про авторку:

Євгенія Кузнєцова — українська письменниця, перекладачка. Докторка філософії в галузі міжнародних та міжкультурних досліджень Університету Деусто. Авторка книжок «Спитайте Мієчку», «Готуємо в журбі», «Драбина».

Коментарі із соц.мереж
Відгуки і рецензії читачів
Анна 01.09.2024
Прочитала досить багато негативних коментарів на гудрідс і хочу стати на захист книги. Якщо шукаєте щось глибоке над чим потрібно буде думати, довго рефлексувати і шукати сенси - поки відкладіть цю книгу в бік напевно. Хоча в ній все одно є багато моментів, які спонукають замислитись. Книгу можу описати як теплу, ностальгічну, як останні дні літа і теплі промені сонця ввечері. Написано цікаво, історії героїнь сповнені любові. Так, дійсно можливо вони занадто банальні проте це не псує цю книгу, як на мене. Під час прочитання відпочивала душею , і місцями навіть сміялась вголос. Тому для мене ця книга точно варта прочитання.
Вікторія 13.08.2024
Спитайте Мієчку - Євгенія Кузнєцова. Це ще одна книга в жанрі украйнський літературний сітком (якщо що жанр я вигадала сама, під такі книги))) Тут немає кінцевої цілі чи якогось висновку. Це просто життя з деякими гротескними моментами, щоб підсилити враження читача. Якщо попередній твір авторки Драбина, був про вимушене переселення на фоні війни, то цей про намагання втікти від самого себе і від обовязків. Але як воно буває від цього всього ніде не дінешся і воно тебе знайде навіть в кущах здичавілої малини. Розповідь легка, наївна та добра. Логічного підгрунття подій шукати не варто. Єдине, що не сподобалось це наспіх впихнута згадка про війну. НАвіщо? Воно ні в сих ні в тих.
Бабуся Теодора сама містянка але вийшла заміж за запеклого селянина, якби не часи совєтів, то був би він фермером. І все життя прожила в перманентному будівництві та боротьбі із зайвою рослинністтю. Тому доньці своїй бажала квартирного життя. В принципі донька була і не проти, а от онучок тягнуло до бурянів, курей і нічийних котів з невідомою силою. Це був їхній ретрит, шале та притулок в одному. От і зараз коли виникли питання які не взмозі розвязати вони повернулись в дім дитинства до майже столітньої бабусі, яка хоч і ненавиділа кущі але в квартирі вже жити не могла. Чим закінчиться такий спонтанний дівшник і чи вартує приймати рішення відразу, а чи після відпочинку краще думається?
Армякова Римма 30.06.2024
Ця книга - це відпочинок від стрімкого світу, притулок, загублений у гущавині малини, плюща та трави, де пахне яблуками, що дозрівають на сонці.

Кожен з нас іноді стоїть на роздоріжжі, не знаючи, в якому напрямку йти чи яке рішення прийняти. Кожен іноді хоче втекти, сховатися в якомусь безпечному місці, залишивши свої проблеми.

Будинок майже столітньої бабусі Теодори — це схованка для жінок кількох поколінь, які зустрічаються тут, коли їх життя починає нагадувати занедбаний, безладний сад. Як той, що навколо старого будинку.

Кожен з них стоїть на порозі змін, яких боїться і не готовий зустріти. Дім – їхній притулок.
І не рішення своїх проблем вони шукають тут, а відчуття захищеності та безтурботності з дитинства, безумовного прийняття, любові та розуміння, які можуть дати лише родинні зв'язки.

Вони чудово розуміють, що все це їх чекає. Однак така мить перепочинку і відстороненості дає дистанцію, яка дозволяє поглянути на власне життя з іншого, правильного ракурсу.

У цій історії стільки тепла, надії та мудрості, що ми приймаємо навіть неминучість минулого, а звичайна, здавалося б, історія набуває магії, яку хочеться переживати знову і знову. Вона дарує стільки ж радості, скільки перші ознаки весни після довгої зими. Тож якщо хочеться хоч на мить зупинитись, відчути ідилічну атмосферу та безтурботне дитинство, зігрітися у променях близькості та безмежної любові, поринути у гущавину дикої малини разом із героїнями роману, то прочитайте цю книгу.
Олена 02.05.2024
Цій книжці часто закидають пласкі характери, і загалом я з цим погоджуюсь. Але тут-таки кидаюся на захист, бо мені здається, що метою цієї історії було не показати типажі чи характери, а відтворити атмосферу, поностальгувати, дати моральний відпочинок. І з цим Євгенія Кузнєцова впоралась на сто двадцять відсотків.
Кожна читачка (будемо чесними, читачок у «Спитайте Мієчку» таки більше, ніж читачів) точно зловить якийсь свій флешбек, пригадає щось зі свого дитинства у бабусі - і це зігріє серце (або тригерне, але не надто болісно).
Ще один дуже великий плюс цієї книжки – гумор. Він легкий, не сатирично-викривальний, не злий. Тому почуваєшся в цій книзі комфортно і захищено. Мені дуже сподобались майже анекдотичні ситуації ремонту даху і ще кілька кумедних епізодів, які прямо до сміху вголос.
Після прочитання «Спитайте Мієчку» починаєш ще більше цінувати підтримку рідних, тих, хто не буде засуджувати й критикувати, але дозволить бути поруч, дозволить узяти паузу і не вирішувати жодних проблем. Іноді це буває страшенно потрібно, щоб перезавантажитись і рухатись життям далі. Тоді й з’являються креативні ідеї, наприклад, вирощування екологічно чистих гарбузів.
Халолій Світлана 02.04.2024
Книга розповідає про родину, у якій переважають жінки.

Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!

Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.

Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
Лець Оксана 01.04.2024
Вся книга тримається на одному киті – бабусі Теодорі. Саме цей образ є осердям історії, бо до неї в село з’їжджаються онучки, а вона уособлює добре знайомий усім образ бабусі, яка завжди прийме, нагодує, підтримає. Це тепле відчуття тепла й затишку, яке часто згадують у відгуках про книгу, струменить саме від неї.

Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.
Орловська Олександра 21.12.2023
Чудова книжка, дуже легко читається, буквально на одному диханні. Жіночі образи настільки гарно промальовані, що одразу читач вловлює тонкощі кожної з особистостей! Історія про жінок, сім'ю, про власний вибір. Книжка для душі, з нетерпінням чекаю, щоб прочитати наступну книгу авторки.
Написати відгук і отримати 15 лабів
* Для нарахування лабів потрібно бути авторизованим і обсяг відгуку має бути більше 1000 символів.
Ваше Ім'я*
Ваш Email*
Введіть текст*