Відгуки і рецензії читачів
16.09.2025
«Спитайте Мієчку» — це наче той самий родич, про якого говорить вся сім'я, але який ніколи не буває на застіллях, тому він присутній лише духовно, коли ми говоримо про сучукрліт.
Оцінила цю книгу на 3 з 5.
Суть історії така, що існує собі хата. Біля хати — баба Теодора, яка збирається на той світ років зо двадцять і кожен рік у неї останній. У баби Теодори є двоє дочок, а ще купа внучок. Ну і якогось літа стається так, що в ту хату баби Теодори повертається почергового усе дівоче сімейство: спочатку Мієчка з Лілічкою, потім їхня двоюрідна сестра Марта, потім ще й сама мама двох перших жінок Марія.
І кожна з них приносить якийсь свій біль, який їй легше було би пережити поруч з хатою і бабою, яка всіх виростила, виняньчила, вигодувала і створила затишок. Наприклад, у Мієчки серце не у спокої через двох парубків, одного з яких вона для себе має обрати; Лілічка все розгрібає результати своїх розлучень (бо шлюб вона брала кілька разів) і вирішує, чи переїжджати їй у ту Австралію, чи ні; Марта взагалі під серцем носить дітей від загадкового чоловіка. В загальному, всі ці жінки повернулися до місця спокою, щоб поставити на паузу звичне їм буремне життя, відпочити тілом та головою та нарешті придумати власні рішення до їхніх проблем.
І от розумієте, наче непогана книга. Вона дуже легко написана, у процесі розвитку сюжету з'являються нові (навіть неочікувані) персонажі та деталі, дівчата все придумують, чим би їм зайнятися: чи дах полагодити, чи кота загубити, чи гарбузів виростити і продати потім як "100% organic". І це гарна книга, вона читається дуже швидко, героїні наче знайомі тобі все життя, але от...вона швидко забувається. Не було в цій книзі для мене чогось захоплюючого, чогось, що я б запам'ятала, чи причини, через яку я б захотіла перечитати історію. Це дуже гарна книга, гарно написана, і я радію, що в нашій літературі з'являються такі твори, які вподобаю і я, і моя бабуся, і моя подруга по листуванню з Польщі. Але з іншого боку, в цій книзі немає жодної кульмінації, все йде плавно, де-не-де є спроби в щось "о, а що там далі??", але я б радше сказала, що примушувала себе дочитати книгу, ніж насолоджувалась процесом.
Можливо, я йшла в читання книги з іншими очікуваннями, тому вони не виправдались. Або, можливо це просто не моя література і зрештою вона не дала мені насправді того відпочинку, якого я так прагнула, зачитуючись позитивними відгуками на книгу.
Тому чи гарна ця книга? Так! І я рада мати досвід її прочитання. Але це для мене твір на один раз, який я дуже швидко забула та до якого повертатися не планую.
Оцінила цю книгу на 3 з 5.
Суть історії така, що існує собі хата. Біля хати — баба Теодора, яка збирається на той світ років зо двадцять і кожен рік у неї останній. У баби Теодори є двоє дочок, а ще купа внучок. Ну і якогось літа стається так, що в ту хату баби Теодори повертається почергового усе дівоче сімейство: спочатку Мієчка з Лілічкою, потім їхня двоюрідна сестра Марта, потім ще й сама мама двох перших жінок Марія.
І кожна з них приносить якийсь свій біль, який їй легше було би пережити поруч з хатою і бабою, яка всіх виростила, виняньчила, вигодувала і створила затишок. Наприклад, у Мієчки серце не у спокої через двох парубків, одного з яких вона для себе має обрати; Лілічка все розгрібає результати своїх розлучень (бо шлюб вона брала кілька разів) і вирішує, чи переїжджати їй у ту Австралію, чи ні; Марта взагалі під серцем носить дітей від загадкового чоловіка. В загальному, всі ці жінки повернулися до місця спокою, щоб поставити на паузу звичне їм буремне життя, відпочити тілом та головою та нарешті придумати власні рішення до їхніх проблем.
І от розумієте, наче непогана книга. Вона дуже легко написана, у процесі розвитку сюжету з'являються нові (навіть неочікувані) персонажі та деталі, дівчата все придумують, чим би їм зайнятися: чи дах полагодити, чи кота загубити, чи гарбузів виростити і продати потім як "100% organic". І це гарна книга, вона читається дуже швидко, героїні наче знайомі тобі все життя, але от...вона швидко забувається. Не було в цій книзі для мене чогось захоплюючого, чогось, що я б запам'ятала, чи причини, через яку я б захотіла перечитати історію. Це дуже гарна книга, гарно написана, і я радію, що в нашій літературі з'являються такі твори, які вподобаю і я, і моя бабуся, і моя подруга по листуванню з Польщі. Але з іншого боку, в цій книзі немає жодної кульмінації, все йде плавно, де-не-де є спроби в щось "о, а що там далі??", але я б радше сказала, що примушувала себе дочитати книгу, ніж насолоджувалась процесом.
Можливо, я йшла в читання книги з іншими очікуваннями, тому вони не виправдались. Або, можливо це просто не моя література і зрештою вона не дала мені насправді того відпочинку, якого я так прагнула, зачитуючись позитивними відгуками на книгу.
Тому чи гарна ця книга? Так! І я рада мати досвід її прочитання. Але це для мене твір на один раз, який я дуже швидко забула та до якого повертатися не планую.
07.05.2025
Спитайте Мієчку
Євгенія Кузнєцова
Абсолютно нічого особливого не очікувала від цієї книжки, ще й імена Мієчка та Лілічка спочатку дратували своєю формою, бо про дорослих було б краще Мія та Ліля, а не оці от дитячі звертання.
Але досить швидко я втягнулася в сільський побут, такий мені знайомий з моїх дитячих спогадів, в емоційні переживання героїнь, тож імена стали здаватися цілком доречними в ключі характерів героїнь.
Жінки — бличнючки, але дуже різні за характерами і кожна має свою жіночу та людську долю. І хоча їм за сорок, трапилося так, що вони не знають, як то їм жити далі. Щоб знайти рівновагу та відповіді на свої життєві виклики, вони їдуть в село до бабусі, як робили це, коли були ще дітьми та підлітками. Але тут до всього додаються ще й дуже оригінальна бабуся Теодора, їх мама, дочка Теодори, а ще... індійська кузина. Тож літні канікули будуть веселими для всіх, а у старій хатинці завирують серіальні пристрасті.
Крім усього, як можна в такій історії забути про кота, тим більше, якщо він рудий.
Отож компанія збирається неоднорідна, в кожної героїні свої проблеми, свої погляди на життя, на способи, якими можна подолати труднощі. І все це в коловороті літніх городніх турбот, розмов щодня про все. А навколо буяє літо, природа, малина, трави, садок з яблунями, гарбузи на городі.
Це літня, ностальгічна та легка книжка, що допоможе відпочити після важкого стресового дня, в той же час можливо змусить замислитися про сім”ю, про любов, про стосунки між рідними, про доброту, про жінок та чоловіків, спогади про дитинство та юність.
Дуже атмосферна, комфортна, ідилічна, в чомусь наївна історія, трішки з добрим гумором, яка допоможе прожити ще один важкий день в нашому житті, можливо забути старі сімейні образи, знайти порозуміння зі своїми рідними.
Євгенія Кузнєцова
Абсолютно нічого особливого не очікувала від цієї книжки, ще й імена Мієчка та Лілічка спочатку дратували своєю формою, бо про дорослих було б краще Мія та Ліля, а не оці от дитячі звертання.
Але досить швидко я втягнулася в сільський побут, такий мені знайомий з моїх дитячих спогадів, в емоційні переживання героїнь, тож імена стали здаватися цілком доречними в ключі характерів героїнь.
Жінки — бличнючки, але дуже різні за характерами і кожна має свою жіночу та людську долю. І хоча їм за сорок, трапилося так, що вони не знають, як то їм жити далі. Щоб знайти рівновагу та відповіді на свої життєві виклики, вони їдуть в село до бабусі, як робили це, коли були ще дітьми та підлітками. Але тут до всього додаються ще й дуже оригінальна бабуся Теодора, їх мама, дочка Теодори, а ще... індійська кузина. Тож літні канікули будуть веселими для всіх, а у старій хатинці завирують серіальні пристрасті.
Крім усього, як можна в такій історії забути про кота, тим більше, якщо він рудий.
Отож компанія збирається неоднорідна, в кожної героїні свої проблеми, свої погляди на життя, на способи, якими можна подолати труднощі. І все це в коловороті літніх городніх турбот, розмов щодня про все. А навколо буяє літо, природа, малина, трави, садок з яблунями, гарбузи на городі.
Це літня, ностальгічна та легка книжка, що допоможе відпочити після важкого стресового дня, в той же час можливо змусить замислитися про сім”ю, про любов, про стосунки між рідними, про доброту, про жінок та чоловіків, спогади про дитинство та юність.
Дуже атмосферна, комфортна, ідилічна, в чомусь наївна історія, трішки з добрим гумором, яка допоможе прожити ще один важкий день в нашому житті, можливо забути старі сімейні образи, знайти порозуміння зі своїми рідними.
01.09.2024
Прочитала досить багато негативних коментарів на гудрідс і хочу стати на захист книги. Якщо шукаєте щось глибоке над чим потрібно буде думати, довго рефлексувати і шукати сенси - поки відкладіть цю книгу в бік напевно. Хоча в ній все одно є багато моментів, які спонукають замислитись. Книгу можу описати як теплу, ностальгічну, як останні дні літа і теплі промені сонця ввечері. Написано цікаво, історії героїнь сповнені любові. Так, дійсно можливо вони занадто банальні проте це не псує цю книгу, як на мене. Під час прочитання відпочивала душею , і місцями навіть сміялась вголос. Тому для мене ця книга точно варта прочитання.
13.08.2024
Спитайте Мієчку - Євгенія Кузнєцова. Це ще одна книга в жанрі украйнський літературний сітком (якщо що жанр я вигадала сама, під такі книги))) Тут немає кінцевої цілі чи якогось висновку. Це просто життя з деякими гротескними моментами, щоб підсилити враження читача. Якщо попередній твір авторки Драбина, був про вимушене переселення на фоні війни, то цей про намагання втікти від самого себе і від обовязків. Але як воно буває від цього всього ніде не дінешся і воно тебе знайде навіть в кущах здичавілої малини. Розповідь легка, наївна та добра. Логічного підгрунття подій шукати не варто. Єдине, що не сподобалось це наспіх впихнута згадка про війну. НАвіщо? Воно ні в сих ні в тих.
Бабуся Теодора сама містянка але вийшла заміж за запеклого селянина, якби не часи совєтів, то був би він фермером. І все життя прожила в перманентному будівництві та боротьбі із зайвою рослинністтю. Тому доньці своїй бажала квартирного життя. В принципі донька була і не проти, а от онучок тягнуло до бурянів, курей і нічийних котів з невідомою силою. Це був їхній ретрит, шале та притулок в одному. От і зараз коли виникли питання які не взмозі розвязати вони повернулись в дім дитинства до майже столітньої бабусі, яка хоч і ненавиділа кущі але в квартирі вже жити не могла. Чим закінчиться такий спонтанний дівшник і чи вартує приймати рішення відразу, а чи після відпочинку краще думається?
Бабуся Теодора сама містянка але вийшла заміж за запеклого селянина, якби не часи совєтів, то був би він фермером. І все життя прожила в перманентному будівництві та боротьбі із зайвою рослинністтю. Тому доньці своїй бажала квартирного життя. В принципі донька була і не проти, а от онучок тягнуло до бурянів, курей і нічийних котів з невідомою силою. Це був їхній ретрит, шале та притулок в одному. От і зараз коли виникли питання які не взмозі розвязати вони повернулись в дім дитинства до майже столітньої бабусі, яка хоч і ненавиділа кущі але в квартирі вже жити не могла. Чим закінчиться такий спонтанний дівшник і чи вартує приймати рішення відразу, а чи після відпочинку краще думається?
30.06.2024
Ця книга - це відпочинок від стрімкого світу, притулок, загублений у гущавині малини, плюща та трави, де пахне яблуками, що дозрівають на сонці.
Кожен з нас іноді стоїть на роздоріжжі, не знаючи, в якому напрямку йти чи яке рішення прийняти. Кожен іноді хоче втекти, сховатися в якомусь безпечному місці, залишивши свої проблеми.
Будинок майже столітньої бабусі Теодори — це схованка для жінок кількох поколінь, які зустрічаються тут, коли їх життя починає нагадувати занедбаний, безладний сад. Як той, що навколо старого будинку.
Кожен з них стоїть на порозі змін, яких боїться і не готовий зустріти. Дім – їхній притулок.
І не рішення своїх проблем вони шукають тут, а відчуття захищеності та безтурботності з дитинства, безумовного прийняття, любові та розуміння, які можуть дати лише родинні зв'язки.
Вони чудово розуміють, що все це їх чекає. Однак така мить перепочинку і відстороненості дає дистанцію, яка дозволяє поглянути на власне життя з іншого, правильного ракурсу.
У цій історії стільки тепла, надії та мудрості, що ми приймаємо навіть неминучість минулого, а звичайна, здавалося б, історія набуває магії, яку хочеться переживати знову і знову. Вона дарує стільки ж радості, скільки перші ознаки весни після довгої зими. Тож якщо хочеться хоч на мить зупинитись, відчути ідилічну атмосферу та безтурботне дитинство, зігрітися у променях близькості та безмежної любові, поринути у гущавину дикої малини разом із героїнями роману, то прочитайте цю книгу.
Кожен з нас іноді стоїть на роздоріжжі, не знаючи, в якому напрямку йти чи яке рішення прийняти. Кожен іноді хоче втекти, сховатися в якомусь безпечному місці, залишивши свої проблеми.
Будинок майже столітньої бабусі Теодори — це схованка для жінок кількох поколінь, які зустрічаються тут, коли їх життя починає нагадувати занедбаний, безладний сад. Як той, що навколо старого будинку.
Кожен з них стоїть на порозі змін, яких боїться і не готовий зустріти. Дім – їхній притулок.
І не рішення своїх проблем вони шукають тут, а відчуття захищеності та безтурботності з дитинства, безумовного прийняття, любові та розуміння, які можуть дати лише родинні зв'язки.
Вони чудово розуміють, що все це їх чекає. Однак така мить перепочинку і відстороненості дає дистанцію, яка дозволяє поглянути на власне життя з іншого, правильного ракурсу.
У цій історії стільки тепла, надії та мудрості, що ми приймаємо навіть неминучість минулого, а звичайна, здавалося б, історія набуває магії, яку хочеться переживати знову і знову. Вона дарує стільки ж радості, скільки перші ознаки весни після довгої зими. Тож якщо хочеться хоч на мить зупинитись, відчути ідилічну атмосферу та безтурботне дитинство, зігрітися у променях близькості та безмежної любові, поринути у гущавину дикої малини разом із героїнями роману, то прочитайте цю книгу.
02.05.2024
Цій книжці часто закидають пласкі характери, і загалом я з цим погоджуюсь. Але тут-таки кидаюся на захист, бо мені здається, що метою цієї історії було не показати типажі чи характери, а відтворити атмосферу, поностальгувати, дати моральний відпочинок. І з цим Євгенія Кузнєцова впоралась на сто двадцять відсотків.
Кожна читачка (будемо чесними, читачок у «Спитайте Мієчку» таки більше, ніж читачів) точно зловить якийсь свій флешбек, пригадає щось зі свого дитинства у бабусі - і це зігріє серце (або тригерне, але не надто болісно).
Ще один дуже великий плюс цієї книжки – гумор. Він легкий, не сатирично-викривальний, не злий. Тому почуваєшся в цій книзі комфортно і захищено. Мені дуже сподобались майже анекдотичні ситуації ремонту даху і ще кілька кумедних епізодів, які прямо до сміху вголос.
Після прочитання «Спитайте Мієчку» починаєш ще більше цінувати підтримку рідних, тих, хто не буде засуджувати й критикувати, але дозволить бути поруч, дозволить узяти паузу і не вирішувати жодних проблем. Іноді це буває страшенно потрібно, щоб перезавантажитись і рухатись життям далі. Тоді й з’являються креативні ідеї, наприклад, вирощування екологічно чистих гарбузів.
Кожна читачка (будемо чесними, читачок у «Спитайте Мієчку» таки більше, ніж читачів) точно зловить якийсь свій флешбек, пригадає щось зі свого дитинства у бабусі - і це зігріє серце (або тригерне, але не надто болісно).
Ще один дуже великий плюс цієї книжки – гумор. Він легкий, не сатирично-викривальний, не злий. Тому почуваєшся в цій книзі комфортно і захищено. Мені дуже сподобались майже анекдотичні ситуації ремонту даху і ще кілька кумедних епізодів, які прямо до сміху вголос.
Після прочитання «Спитайте Мієчку» починаєш ще більше цінувати підтримку рідних, тих, хто не буде засуджувати й критикувати, але дозволить бути поруч, дозволить узяти паузу і не вирішувати жодних проблем. Іноді це буває страшенно потрібно, щоб перезавантажитись і рухатись життям далі. Тоді й з’являються креативні ідеї, наприклад, вирощування екологічно чистих гарбузів.
02.04.2024
Книга розповідає про родину, у якій переважають жінки.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
01.04.2024
Вся книга тримається на одному киті – бабусі Теодорі. Саме цей образ є осердям історії, бо до неї в село з’їжджаються онучки, а вона уособлює добре знайомий усім образ бабусі, яка завжди прийме, нагодує, підтримає. Це тепле відчуття тепла й затишку, яке часто згадують у відгуках про книгу, струменить саме від неї.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.