Відгуки і рецензії читачів
01.09.2024
Прочитала досить багато негативних коментарів на гудрідс і хочу стати на захист книги. Якщо шукаєте щось глибоке над чим потрібно буде думати, довго рефлексувати і шукати сенси - поки відкладіть цю книгу в бік напевно. Хоча в ній все одно є багато моментів, які спонукають замислитись. Книгу можу описати як теплу, ностальгічну, як останні дні літа і теплі промені сонця ввечері. Написано цікаво, історії героїнь сповнені любові. Так, дійсно можливо вони занадто банальні проте це не псує цю книгу, як на мене. Під час прочитання відпочивала душею , і місцями навіть сміялась вголос. Тому для мене ця книга точно варта прочитання.
13.08.2024
Спитайте Мієчку - Євгенія Кузнєцова. Це ще одна книга в жанрі украйнський літературний сітком (якщо що жанр я вигадала сама, під такі книги))) Тут немає кінцевої цілі чи якогось висновку. Це просто життя з деякими гротескними моментами, щоб підсилити враження читача. Якщо попередній твір авторки Драбина, був про вимушене переселення на фоні війни, то цей про намагання втікти від самого себе і від обовязків. Але як воно буває від цього всього ніде не дінешся і воно тебе знайде навіть в кущах здичавілої малини. Розповідь легка, наївна та добра. Логічного підгрунття подій шукати не варто. Єдине, що не сподобалось це наспіх впихнута згадка про війну. НАвіщо? Воно ні в сих ні в тих.
Бабуся Теодора сама містянка але вийшла заміж за запеклого селянина, якби не часи совєтів, то був би він фермером. І все життя прожила в перманентному будівництві та боротьбі із зайвою рослинністтю. Тому доньці своїй бажала квартирного життя. В принципі донька була і не проти, а от онучок тягнуло до бурянів, курей і нічийних котів з невідомою силою. Це був їхній ретрит, шале та притулок в одному. От і зараз коли виникли питання які не взмозі розвязати вони повернулись в дім дитинства до майже столітньої бабусі, яка хоч і ненавиділа кущі але в квартирі вже жити не могла. Чим закінчиться такий спонтанний дівшник і чи вартує приймати рішення відразу, а чи після відпочинку краще думається?
Бабуся Теодора сама містянка але вийшла заміж за запеклого селянина, якби не часи совєтів, то був би він фермером. І все життя прожила в перманентному будівництві та боротьбі із зайвою рослинністтю. Тому доньці своїй бажала квартирного життя. В принципі донька була і не проти, а от онучок тягнуло до бурянів, курей і нічийних котів з невідомою силою. Це був їхній ретрит, шале та притулок в одному. От і зараз коли виникли питання які не взмозі розвязати вони повернулись в дім дитинства до майже столітньої бабусі, яка хоч і ненавиділа кущі але в квартирі вже жити не могла. Чим закінчиться такий спонтанний дівшник і чи вартує приймати рішення відразу, а чи після відпочинку краще думається?
30.06.2024
Ця книга - це відпочинок від стрімкого світу, притулок, загублений у гущавині малини, плюща та трави, де пахне яблуками, що дозрівають на сонці.
Кожен з нас іноді стоїть на роздоріжжі, не знаючи, в якому напрямку йти чи яке рішення прийняти. Кожен іноді хоче втекти, сховатися в якомусь безпечному місці, залишивши свої проблеми.
Будинок майже столітньої бабусі Теодори — це схованка для жінок кількох поколінь, які зустрічаються тут, коли їх життя починає нагадувати занедбаний, безладний сад. Як той, що навколо старого будинку.
Кожен з них стоїть на порозі змін, яких боїться і не готовий зустріти. Дім – їхній притулок.
І не рішення своїх проблем вони шукають тут, а відчуття захищеності та безтурботності з дитинства, безумовного прийняття, любові та розуміння, які можуть дати лише родинні зв'язки.
Вони чудово розуміють, що все це їх чекає. Однак така мить перепочинку і відстороненості дає дистанцію, яка дозволяє поглянути на власне життя з іншого, правильного ракурсу.
У цій історії стільки тепла, надії та мудрості, що ми приймаємо навіть неминучість минулого, а звичайна, здавалося б, історія набуває магії, яку хочеться переживати знову і знову. Вона дарує стільки ж радості, скільки перші ознаки весни після довгої зими. Тож якщо хочеться хоч на мить зупинитись, відчути ідилічну атмосферу та безтурботне дитинство, зігрітися у променях близькості та безмежної любові, поринути у гущавину дикої малини разом із героїнями роману, то прочитайте цю книгу.
Кожен з нас іноді стоїть на роздоріжжі, не знаючи, в якому напрямку йти чи яке рішення прийняти. Кожен іноді хоче втекти, сховатися в якомусь безпечному місці, залишивши свої проблеми.
Будинок майже столітньої бабусі Теодори — це схованка для жінок кількох поколінь, які зустрічаються тут, коли їх життя починає нагадувати занедбаний, безладний сад. Як той, що навколо старого будинку.
Кожен з них стоїть на порозі змін, яких боїться і не готовий зустріти. Дім – їхній притулок.
І не рішення своїх проблем вони шукають тут, а відчуття захищеності та безтурботності з дитинства, безумовного прийняття, любові та розуміння, які можуть дати лише родинні зв'язки.
Вони чудово розуміють, що все це їх чекає. Однак така мить перепочинку і відстороненості дає дистанцію, яка дозволяє поглянути на власне життя з іншого, правильного ракурсу.
У цій історії стільки тепла, надії та мудрості, що ми приймаємо навіть неминучість минулого, а звичайна, здавалося б, історія набуває магії, яку хочеться переживати знову і знову. Вона дарує стільки ж радості, скільки перші ознаки весни після довгої зими. Тож якщо хочеться хоч на мить зупинитись, відчути ідилічну атмосферу та безтурботне дитинство, зігрітися у променях близькості та безмежної любові, поринути у гущавину дикої малини разом із героїнями роману, то прочитайте цю книгу.
02.05.2024
Цій книжці часто закидають пласкі характери, і загалом я з цим погоджуюсь. Але тут-таки кидаюся на захист, бо мені здається, що метою цієї історії було не показати типажі чи характери, а відтворити атмосферу, поностальгувати, дати моральний відпочинок. І з цим Євгенія Кузнєцова впоралась на сто двадцять відсотків.
Кожна читачка (будемо чесними, читачок у «Спитайте Мієчку» таки більше, ніж читачів) точно зловить якийсь свій флешбек, пригадає щось зі свого дитинства у бабусі - і це зігріє серце (або тригерне, але не надто болісно).
Ще один дуже великий плюс цієї книжки – гумор. Він легкий, не сатирично-викривальний, не злий. Тому почуваєшся в цій книзі комфортно і захищено. Мені дуже сподобались майже анекдотичні ситуації ремонту даху і ще кілька кумедних епізодів, які прямо до сміху вголос.
Після прочитання «Спитайте Мієчку» починаєш ще більше цінувати підтримку рідних, тих, хто не буде засуджувати й критикувати, але дозволить бути поруч, дозволить узяти паузу і не вирішувати жодних проблем. Іноді це буває страшенно потрібно, щоб перезавантажитись і рухатись життям далі. Тоді й з’являються креативні ідеї, наприклад, вирощування екологічно чистих гарбузів.
Кожна читачка (будемо чесними, читачок у «Спитайте Мієчку» таки більше, ніж читачів) точно зловить якийсь свій флешбек, пригадає щось зі свого дитинства у бабусі - і це зігріє серце (або тригерне, але не надто болісно).
Ще один дуже великий плюс цієї книжки – гумор. Він легкий, не сатирично-викривальний, не злий. Тому почуваєшся в цій книзі комфортно і захищено. Мені дуже сподобались майже анекдотичні ситуації ремонту даху і ще кілька кумедних епізодів, які прямо до сміху вголос.
Після прочитання «Спитайте Мієчку» починаєш ще більше цінувати підтримку рідних, тих, хто не буде засуджувати й критикувати, але дозволить бути поруч, дозволить узяти паузу і не вирішувати жодних проблем. Іноді це буває страшенно потрібно, щоб перезавантажитись і рухатись життям далі. Тоді й з’являються креативні ідеї, наприклад, вирощування екологічно чистих гарбузів.
02.04.2024
Книга розповідає про родину, у якій переважають жінки.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
Провести літо до бабусі приїздять дві внучки, потім ще одна, а потім ще мати перших двох, потім їм на голову падає маленька дівчинка.
Відбувається справжнє божевілля - ніякому бразильському серілау навіть не снилося!
Кожна з онучок приїхала в будинок до бабусі, де вони провели своє незабутнє дитинство, щоб розібратися в собі, провітрити голову та зрозуміти куди рухатися в майбутньому.
Кожній потрібно вирішити важливий момент у житті. Але разом з тим вони хочуть забутися і провести літо як колись - без проблем, без турбот. Адже так іноді хочеться відчути себе знову дитиною, яка може просто насолоджуватися сонцем та небом, прогулянками босоніж по вранішній траві. І не має ніяких проблем.
Дуже мила сімейна історія, від якої тепло на душі.
Ще мені зрезонували спогади Мієчки про велетенські ключі від хати. Бо я сама пам‘ятаю як в дитинстві у бабусі не могла ніяк зрозуміти що робити з цими монстрами. А коли поруч не було нікого, і мені самій треба було цим непорозумінням, яке складається з металевого штиря та плаваючого накінечника, відкрити якось двері - у мене рівень паніки та безвихідності зашкалював.
01.04.2024
Вся книга тримається на одному киті – бабусі Теодорі. Саме цей образ є осердям історії, бо до неї в село з’їжджаються онучки, а вона уособлює добре знайомий усім образ бабусі, яка завжди прийме, нагодує, підтримає. Це тепле відчуття тепла й затишку, яке часто згадують у відгуках про книгу, струменить саме від неї.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.
Ліля, Мія і Марта – як мальки, крутяться навколо. Через проблеми у житті вони їдуть до бабусі і беруться хазяйнувати на її обійсті.
Авторка описує сестер як дуже різних за характерами. І тут я вперше відчула себе обманутою. Бо Мієчку описують нам прямо в лоба, як енергійну, запальну, самодостатню, а її сестру Лілю – як добродушну, м’яку. На ділі ж Мія так боїться пожертвувати своїм комфортом, що роками живе у стосунках, що її не вдовольняють. Натомість Ліля сміливо дає відпір родичам чоловіка, що дорікають їй «розчєловєчіванієм». Автівкам, на яких вони їздять, приділено більше уваги, ніж їхнім почуттям. А сам сюжет надзвичайно простий, не завжди логічний і дуже, дуже передбачуваний. Розумію, що книга написана для дуууже широкого загалу і варто визнати, що технічно вона написана непогано: чіпляє, тримає увагу, сторінки просто пролітають. Але нащо це все? Я так і не зрозуміла і крім ностальгії за селом, нічого іншого не відчула.