Сталінка. Богемна рапсодія
«Сталінка. Богемна рапсодія» — том із двома романами Олеся Ульяненка. У «Сталінці» Лорд і Лопата тікають із психіатричної лікарні, а оповідь приводить їх до київської Деміївки. У «Богемній рапсодії» частина знайомих персонажів повертається в середовищі художників і поетів. Обидва романи для видання серії «Новітня класика» проілюстрував художник Максим Філіпенко.
Вулиці й лікарняні коридори у «Сталінці»
На початку Лорд чує кроки по мокрій бруківці й дзвін вежового годинника. Місто нагадує йому мушлю, у якій добре чути звук, а спогад про втечу каналізаційною трубою раптом повертає до білої будівлі лікарні. Ульяненко тримається близько до думок Лорда, коли теперішня вулиця й палата накладаються одна на одну. Тому обставини втечі відкриваються поступово, крізь запахи, звуки й згадки про людей, яких герой там зустрів. За «Сталінку» автор отримав Малу Шевченківську премію.
«Клоц», «Лариса» й «Острів» у «Богемній рапсодії»
Другий роман поділено на три частини. Письменник переносить увагу до мистецької богеми, де персонажі шукають опори в роботі, стосунках та алкоголі. Спільне видання дає змогу зіставити два середовища, за якими стоять різні уявлення про свободу. У «Сталінці» перший крок до неї — фізична втеча, тоді як у «Богемній рапсодії» герої намагаються влаштувати життя в колі людей, для яких творчість також стає способом сховатися від тиску. У прозі Ульяненка є прямі сцени насильства та залежності, тому сам спосіб, у який він показує вразливість персонажів, важить для вибору цієї книжки.