Свідчення

«Свідчення» Вікторії Амеліної — перша поетична збірка української письменниці й документаторки воєнних злочинів. Вірші написано після початку повномасштабного російського вторгнення. Амеліна бере слова, які люди чують у сповіщеннях і зведеннях, і повертає їм значення, яке вони мають у житті конкретної людини. Поруч із такими текстами є вірші про дім, вимушений від’їзд і можливість говорити про пережите.

Сигнал тривоги й люди за цифрами втрат

У «Тривозі» знайоме сповіщення переходить в образ людей, які опиняються під загрозою разом, хоча удар може припасти на когось одного. Слово про відбій наприкінці вірша повертає до звичайної мови оповіщень. Після попередніх рядків воно читається вже як звістка про те, що цього разу людина вціліла. У «Втратах української армії» Амеліна спочатку говорить про недоступні цифри, а далі перелічує людей, яких можна впізнати за стосунками й звичками. Серед них є сусід, викладач і художник. Перелік показує, чого про втрату не вміщає підрахунок.

Дім у «Історії для повернення» і хронологія збірки

Герої «Історії для повернення» беруть із собою намистину, камінчик і кісточку абрикоси. З малого предмета кожен починає відтворювати щось, що залишив удома. Віра нічого не забирає, зате може розповісти, як повертатися до пам’яті про дім. Інший спосіб говорити про війну з’являється в «Не поезії». Амеліна пише про те, як війна порушує зв’язність фрази й сюжету. Переноси рядків і уривчастість самого вірша дають це почути.

Видання доповнене хронологією з життя Амеліної після початку вторгнення й ілюстраціями Данила Мовчана. За хронологією можна читати тексти поряд із подіями й зустрічами того часу, коли письменниця працювала з людськими свідченнями.