Історія становлення синього кольору: від зневаги до тріумфу
Історія кольору — це передусім яскраво оздоблена історія людства, а праці Пастуро — це хронологічна палітра культурного розвитку від манускриптів, вітражів і геральдики до одягу, живопису і масової культури.
Чому стародавні греки вважали синій потворним і варварським? Як він став уособленням Діви Марії і потужним елементом церковного оздоблення? Як синьому кольору вдалось подолати шлях від уособлення військо-політичних сил під час Французької революції до романтичної епохи блюзу і модерну?
Мішель Пастуро розглядає історію, як колірну палітру майстра-художника — крізь епоху неоліту і аж до тріумфу сучасності, коли військовий одяг поступився місцем повсякденним класичним джинсам, а синій став уособленням нашої планети і технологічного майбутнього.
Чому варто прочитати книжку «Синій. Історія кольору»?
- Захоплива історія синього кольору та людства, яке його ненавиділо, обожнювало і зробило обов’язковою частиною власного мистецтва.
- Історія матеріальної культури, крізь спектр кольору — від дорогоцінних відтінків плаща Богородиці до уніформи, Пікассо та джинсів.
- Понад 100 історичних та мистецьких ілюстрацій, які відображають значення і роль синього кольору в історії Заходу.
- Історія кольору, що присутній у природі від самого народження Землі, але відтворений людиною з великими труднощами й на дуже пізньому етапі.
- Перше подарункове видання видавництва Лабораторія від історика-медієвіста Мішеля Пастуро, що відкриває серію книг «Історія кольору».
- Обкладинка створена на основі фрагментів картин художників, які відображають синій колір. Але на відміну від оригінальних видань, Лабораторія використала картини українських художників — Айвазовського, Куїнджі, Ріпина, Мурашко, Бойчука, Шевченка та інших. Усі ці прізвища або були привласнені Росією, або були нею заарештовані, або ж вбиті. Про це не йдеться у контексті книжки, проте для нас важливо продовжувати вести деколоніальну роботу, заявляти про українськість цих митців і повертати їх в український культурний контекст.
Про автора:
Мішель Пастуро — професор середньовічної історії, експерт із західної символіки, історик-медієвіст, геральдист, автор всесвітньовідомої серії книг про кольори.
Академік Міжнародної академії геральдики та віцепрезидент Французького геральдичного товариства (Société française d'héraldique). З 1983 року очолює кафедру історії західного символізму (Chaire d'histoire de la symbolique occidentale) і є директором досліджень у Практичній школі вищих досліджень Сорбонни. Коли він здобув почесний ступінь доктора Лозаннського університету в 1996 році, його описали як видатного вченого, який зробив радикальний внесок у кілька історично-наукових дисциплін.
Багато публікується, в тому числі з історії кольорів, тварин, символів та лицарів Круглого столу. Пише про емблеми, геральдику, сигілографію і нумізматику.
Цитати:
Про раннє Середньовіччя: мовчання і скромність синього
У символіці та чуттєвості раннього Середньовіччя на Заході, як і в Стародавньому Римі, синій колір не мав важливого значення або цінності. У кращому разі він нічого не значив, або принаймні важив менше за три кольори, навколо яких усе ще були організовані всі коди суспільного та релігійного життя: білий, чорний і червоний. Він був навіть менш важливий, ніж зелений — колір рослинності та людської долі, колір, який іноді вважають «проміжним» між трьома іншими. Синій — це або ніщо, або дуже мало; навіть небо для багатьох митців частіше було білим, червоним або золотистим, ніж синім.
Про заборону змішування та протрави
Змішувати, плавити, зливати воєдино — всі ці маніпуляції часто сприймали як диявольські, вони-бо порушують порядок і природу речей, встановлені Творцем. А на всіх тих, кому за родом занять доводилося це робити (фарбарів, ковалів, алхіміків, аптекарів), дивилися з побоюванням і підозрою, бо вони, як заведено думати, мудрують із природною матерією.
Вивчення технічних процесів, вартості барвників та ієрархії різних тканин показує, що системи цінностей будувалися щонайменше так само на яскравості й насиченості кольорів, як на їхньому фактичному забарвленні. Гарний колір, який дорого коштує, — це насичений, яскравий, ясний, такий, що проникає глибоко в тканину і протистоїть вицвітанню під впливом сонця, прання та плину часу.
Про реформацію і колір: мистецтво
Кальвін не засуджує образотворче мистецтво, але воно, на його думку, повинно лишатися суто світським і повчати, «тішити» (майже в богословському сенсі) і вшановувати Бога. Воно зображує не Творця (це неприйнятно), а Творіння. Тому художник повинен уникати штучних, порожніх сюжетів, які спонукають до гріховності, розбещеності. Мистецтво не має цінності саме по собі — воно походить від Бога і має допомогти нам краще його зрозуміти. Так само і митець повинен працювати помірковано, шукаючи гармонії форми і кольору. Він черпає натхнення з того, що вже створено, і зображає те, що бачить.
Для Кальвіна конструктивними елементами краси є ясність, порядок і досконалість. Найкрасивіші кольори — це кольори природи; м’які зелені тони певних рослин мають «багато благодаті» в його очах, а понад усі кольори він ставив, звісно, колір неба.
Про улюблений колір
Поняття улюбленого кольору саме по собі надзвичайно розмите. Чи можемо ми сказати поза будьяким контекстом, якому кольору віддаємо перевагу269? І який вплив це повинно мати на роботу дослідників соціальних наук, зокрема істориків? Наприклад, якщо ми називаємо синій колір, чи означає це, що ми справді віддаємо перевагу синьому над усіма іншими кольорами, і що ця перевага — але що таке «перевага»? — стосується всіх практик і всіх цінностей: як одягу, так і середовища проживання, політичної символіки, предметів ужитку, мрії, мистецькі вподобання? Чи це означає, що у відповідь на таке питання («Який ваш улюблений колір?»), в певному сенсі шкідливе, ми хочемо, щоб нас ідеологічно і культурно класифікували і зарахували до групи людей, які відповіли «синій»? Важливий аспект.
