Перш за все, вона неймовірно написана. Стиль авторки дуже приємний та цікавий. Метафори, самоперегукування. Це реально гарно.
Також щось було тут таке, що зачепило мене і змусило плакати кілька разів, і ще довго думати про цю книгу після закінчення. Давно такого в мене не бувало.
Бачила трохи негативних відгуків, і впринципі можу зрозуміти чому. Книга не якась супер динамічна, тому погоджуюсь що не всім може зайти.
Але якщо ви любите історії про невеликі містечка, в яких персонажі стають тобі як рідні і ти проживаєш з ними роки життя, то це воно.
Як на мене тут піднято доволі багато різних питань та проблем у стосунках з сім'єю, партнером та собою. А також питання життя, смерті та проживання горя.
Це книга яку я буду перечитувати, про яку я думаю з теплом, і яку готова радити іншим.
На кінець додам, окапі - це тваринка з родини жирафових, правда більше схожа на коня чи то зебру. Коли окапі сниться одній з мешканок містечка/селища хтось помирає. Що станеться цього разу?
«Особливо сьогодні - ми не дозволимо нікому нас зупинити.»
Книга дивна, але по доброму дивна.
Уже перше речення ставить і в ступор і зацікавлює на подальше читання:
«Коли Сельма сказала, що вночі їй наснився окапі, ми були певні, що хтось із нас повинен померти, до того ж у найближчі 24 години.»
Загалом це історія дорослішання дівчинки Луїзи, у якої дивна сімейка, що проживає в кривому домі, який ледь тримається купи.
Її бабусі Сельмі періодично сниться окапі. А це знак до того, що хтось в селі помре.
І ось цей день, після сну, усе село стоїть на вухах. Усі метушаться - одні готуються померти, інші роблять усе, щоб не померти.
У її батьків дуже дивні стосунки.
До Сельми кожного дня ходить Оптик, який кохає її все життя, але боїться сказати про це. Усе село, і сама Сельма знає про його почуття. І ніхто не хоче, щоб він у них зізнався.
Ось так, читач спостерігає за життям цих дивних людей, які роблять дивні речі.
Загалом магічний реалізм дається мені дуже важко.
Але тут він дуже ненавʼязливий і милий.