Тут читач уже трохи краще розуміє, що відбувається, тож таємниць і натяків трохи менше, ніж у першій частині. Зате тут сюжет розгалуджується на кілька потужних ліній, і за всіма цікаво спостерігати.
Атмосфера другої частини трохи нагадала мені пригодницькі бойовики 2000-х: дивні археологічні розкопки, таємна армія в скелі, забобонні місцеві жителі. Але в поєднанні із антуражем сучасного фентезі це звучало по-новому і цікаво. І трохи ностальгійно, не без цього.
Сподабалась арка Вісандера – він такий трохи наївний, розгублений, але благородний герой, який потрапляє в сучасний світ і стає від нього м’яко кажучи в шоці. І це я вже мовчу, щоб не спойлерити, про спосіб, у який він з’являється.
Гадаю, ви вже зрозуміли, що я в захваті і дико раджу цю серію.