Відгуки і рецензії читачів
13.03.2025
У цій історії мені дуже сподобались психологічні моменти. Читаєш про самокопання Елзі і розумієш, що й ти сам іноді намагаєшся підлаштуватись під інших, стараєшся бути для близьких, а то й чужих людей комфортною, не йдеш на відкритий конфлікт і заштовхуєш власні бажання куди подалі. Усі ми трошки Елзі в цьому плані. І для читачок ця книжка і є тим самим «Джеком Тернером», який підтримає і допоможе розібратися в собі. До того ж, Елзі має діабет – і це не підвищує її шансів на високу самоооцінку. Зате мотивує шукати хорошу роботу з гідною зарплатнею.
Мені дужче сподобалась перша частина книжки, там було більше нерву, більше хімії між персонажами. Але не надто сподобався перехід від «ворогів до коханців», тобто я люблю цей троп, але в цій книзі він, як на мене, якийсь різкий і слабо мотивований. В інших книжках Алі Гейзелвуд це виглядало трошки правдоподібніше (хоча, звісно, не варто очікувати чогось дуже реалістичного).
І моя фаворитка – це Сесі, подружка головної героїні. Вона тримає дома їжачиху (так, Елзі ненавидить це колюче створіння, але мені це видалось дуже милим), має непоганий гумор і готова прощати тих, хто їй дорогий. А, ну і брат та бабуся головного героя – теж нічогенькі такі персонажі.
Навіть якщо я буду сварити і критикувати романи Гейзелвуд, я все одно їх читатиму, бо це суперрелаксно.
Мені дужче сподобалась перша частина книжки, там було більше нерву, більше хімії між персонажами. Але не надто сподобався перехід від «ворогів до коханців», тобто я люблю цей троп, але в цій книзі він, як на мене, якийсь різкий і слабо мотивований. В інших книжках Алі Гейзелвуд це виглядало трошки правдоподібніше (хоча, звісно, не варто очікувати чогось дуже реалістичного).
І моя фаворитка – це Сесі, подружка головної героїні. Вона тримає дома їжачиху (так, Елзі ненавидить це колюче створіння, але мені це видалось дуже милим), має непоганий гумор і готова прощати тих, хто їй дорогий. А, ну і брат та бабуся головного героя – теж нічогенькі такі персонажі.
Навіть якщо я буду сварити і критикувати романи Гейзелвуд, я все одно їх читатиму, бо це суперрелаксно.
13.09.2024
Вже третя книга Алі Гейзелвуд зі схожим сюжетом: головна героїня - жінка в науці, хоче отримати роботу мрії, але щось їй заважає, у неї проблеми з грошима, у неї є “ворог” в сумісній науковій сфері.
Вона - фізик-теоретик, а він - фізик-експериментатор. Він зруйнував кар'єру свого наставника тим, що відправив псевдонаукову статтю в журнал, і цю статтю видал, і тим самим він ніби довів, що теоретичною фізикою можуть займатися “всі, кому не лінь”.
Елзі працює в лабораторії і викладає студентам, що їй не дуже подобається і не приносить достатньо грошей. Вона мріє займатися тільки лабораторною работаю, а ще у неї діабет, і їй потрібні гроші, щоб купувати ліки, адже у неї немає нормальної медичної страховки. Для того, щоб заробити трохи грошей, вона ходить на фейкові побачення і робить вигляд, що вона дівчина хлопця перед його батьками. Вона дізнається про вакансію своєї мрії, але розуміє, що фінальне рішення залежить від її ворога Джека (який, до речі, брат хлопця, з яким вона ходила на побачення).
Я би не сказала, що любовна лінія мене сильно зачепила, тут знову те ж саме, “від ворогів - до коханців”, він - спочатку різкий на язик, весь такий поганець, високий, накачаний, з великим “оцим”. І звісно ж потім він хоче про неї піклуватися і взагалі весь такий ідеальний фантастичний чоловік.
Але в цій книжці мене зачепила тема того, як головна героїня хоче підлаштуватися під кожну людину, не вміє казати “ні”, казати про свої бажання, і хоче кожній людині дати ту Ельзу, яку вони хочуть бачити. Вона не може признатися своїй сусідці, що вона любить дивитися “Сутінки”, а не артхаусне кіно, чи що їй не подобається, що їжачиха сусідки трапляється їй попідруку.
“Я добре ладнаю з людьми: даю їм те, що їм потрібно, і все, що прошу натомість, – щоб вони не відчували до мене сильної неприязні.” “Передчуває потреби інших, неначе люди – це рівняння, які потрібно розв'язати в реальному часі”. “Я почувалась могутньою, наче розгадала код, як бути соціальною людиною. Навчилася робити так, щоб мене хотіли”. “Якщо я покажу себе справжню, зі своїми потребами та бажаннями. то ризикую бути неприйнятою. Що я майстерно опанувала зданість приховувати себе справжню, неначетбто очистилася від усіх емоцій і в процесі перетворилася на маріонетку. Або на кавун з очима-наклейками”.
Мені сподобалось, як Елзі намагається зрозуміти, що ж подобається їй, починає відбудовувати кордони, наприклад, з мамою, і в цьому їй допомагає Джек, адже він, ну звісно, “любить її за те, якою вона є, і бачить її справжню”. “Я ціную мої нові почуття. Збираю їх. Час від часу я їх вивчаю, роздивляюся з різних боків, придивляюся до них, наче вони стиглий фрукт, зірваний із загадкового дерева, яке навіть не мало б рости в мене на подвір’ї.
Також в цій книжці знову милі другорядні персонажі: наприклад, бабуся Джека. “У мене четверо дітей та семеро внуків. Скільки імен ті очікуєш. щоб я запамятала?”. “Сусідський собака знову нагидив на мій газон. Я думаю найняти когось, хто б пішов нагидити на їхній газон. Чи комусь із вас було б це цікаво?”
Вона - фізик-теоретик, а він - фізик-експериментатор. Він зруйнував кар'єру свого наставника тим, що відправив псевдонаукову статтю в журнал, і цю статтю видал, і тим самим він ніби довів, що теоретичною фізикою можуть займатися “всі, кому не лінь”.
Елзі працює в лабораторії і викладає студентам, що їй не дуже подобається і не приносить достатньо грошей. Вона мріє займатися тільки лабораторною работаю, а ще у неї діабет, і їй потрібні гроші, щоб купувати ліки, адже у неї немає нормальної медичної страховки. Для того, щоб заробити трохи грошей, вона ходить на фейкові побачення і робить вигляд, що вона дівчина хлопця перед його батьками. Вона дізнається про вакансію своєї мрії, але розуміє, що фінальне рішення залежить від її ворога Джека (який, до речі, брат хлопця, з яким вона ходила на побачення).
Я би не сказала, що любовна лінія мене сильно зачепила, тут знову те ж саме, “від ворогів - до коханців”, він - спочатку різкий на язик, весь такий поганець, високий, накачаний, з великим “оцим”. І звісно ж потім він хоче про неї піклуватися і взагалі весь такий ідеальний фантастичний чоловік.
Але в цій книжці мене зачепила тема того, як головна героїня хоче підлаштуватися під кожну людину, не вміє казати “ні”, казати про свої бажання, і хоче кожній людині дати ту Ельзу, яку вони хочуть бачити. Вона не може признатися своїй сусідці, що вона любить дивитися “Сутінки”, а не артхаусне кіно, чи що їй не подобається, що їжачиха сусідки трапляється їй попідруку.
“Я добре ладнаю з людьми: даю їм те, що їм потрібно, і все, що прошу натомість, – щоб вони не відчували до мене сильної неприязні.” “Передчуває потреби інших, неначе люди – це рівняння, які потрібно розв'язати в реальному часі”. “Я почувалась могутньою, наче розгадала код, як бути соціальною людиною. Навчилася робити так, щоб мене хотіли”. “Якщо я покажу себе справжню, зі своїми потребами та бажаннями. то ризикую бути неприйнятою. Що я майстерно опанувала зданість приховувати себе справжню, неначетбто очистилася від усіх емоцій і в процесі перетворилася на маріонетку. Або на кавун з очима-наклейками”.
Мені сподобалось, як Елзі намагається зрозуміти, що ж подобається їй, починає відбудовувати кордони, наприклад, з мамою, і в цьому їй допомагає Джек, адже він, ну звісно, “любить її за те, якою вона є, і бачить її справжню”. “Я ціную мої нові почуття. Збираю їх. Час від часу я їх вивчаю, роздивляюся з різних боків, придивляюся до них, наче вони стиглий фрукт, зірваний із загадкового дерева, яке навіть не мало б рости в мене на подвір’ї.
Також в цій книжці знову милі другорядні персонажі: наприклад, бабуся Джека. “У мене четверо дітей та семеро внуків. Скільки імен ті очікуєш. щоб я запамятала?”. “Сусідський собака знову нагидив на мій газон. Я думаю найняти когось, хто б пішов нагидити на їхній газон. Чи комусь із вас було б це цікаво?”
27.08.2024
У мене таке враження, що я втретє читаю одну й ту ж історію: дівчина-науковиця з фінансовими проблемами, любов до науки, вірна подруга і, звісно, "guilty pleasures" (у Елзі це фільми "Сутінки"). А ще перед нами сексуальний, багатий, дещо холодний і успішний науковець, який, як виявляється, має ніжну і чуйну сторону. А ще він високий і, так, у нього великий… розум. Цей опис підійшов би як для Олівії з Адамом, так і для Бі з Леві, але історія Елзі і Джека Тернера відрізняється деякими нюансами.
Елзі —докторка з теоретичної фізики, вона живе в маленькій квартирці зі своєю подругою, намагаючись звести кінці з кінцями як ад'юнкт-професорка, викладаючи аж п'ять курсів. Її слабкість полягає в тому, що вона не вміє говорити "ні" — це робить її вразливою для людей, які користуються її добротою. Це також приводить її до того, що вона не знає, чого насправді хоче від життя.
Коли вона зустрічає Джека, її життя змінюється. Вона дізнається, що він не тільки брат її найкращого замовника фальшивих побачень, але й той самий чоловік, який написав статтю, яка зруйнувала кар'єру її наставника. На додачу, він також є одним із тих, хто приймає рішення щодо її омріяної роботи в Массачусетському технологічному інституті. Ситуація ускладнюється, коли стає зрозуміло, що між ними є сильний потяг, який вони обоє намагаються ігнорувати, що робить історію ще більш напруженою і динамічною.
Головна героїня Елзі проходить значний розвиток. Від спочатку екстремального догоджання людям, коли вона постійно ставила їхні потреби вище своїх, до моменту, коли вона нарешті починає усвідомлювати, що їй потрібно знайти власну ідентичність. Це було особливо цікаво спостерігати, коли Джек допомагав їй в цьому процесі, що додавало їхнім стосункам гумору й теплоти.
У книзі з'являються також герої з "Гіпотези кохання". Це камео є свідченням того, як уважно і з любов'ю авторка ставиться до своїх читачів, додаючи невеликі, але приємні деталі, які роблять світ її книг цілісним і живим.
Так, Гейзелвуд схильна до самоповторів, а сюжет передбачуваний, але знаєте що? Я все одно готова читати це знову і знову, тому що сюжет захопливий, діалоги дотепні й справді смішні, а еротичні сцени — гарячі.
Попри передбачувані моменти, "Теоретично, це кохання" — це захоплива, смішна і тепла історія, яку, я впевнена, шанувальники жанру оцінять належним чином. Гейзелвуд вкотре довела, що вміє писати історії, які допомагають розслабитись і отримати задоволення.
Елзі —докторка з теоретичної фізики, вона живе в маленькій квартирці зі своєю подругою, намагаючись звести кінці з кінцями як ад'юнкт-професорка, викладаючи аж п'ять курсів. Її слабкість полягає в тому, що вона не вміє говорити "ні" — це робить її вразливою для людей, які користуються її добротою. Це також приводить її до того, що вона не знає, чого насправді хоче від життя.
Коли вона зустрічає Джека, її життя змінюється. Вона дізнається, що він не тільки брат її найкращого замовника фальшивих побачень, але й той самий чоловік, який написав статтю, яка зруйнувала кар'єру її наставника. На додачу, він також є одним із тих, хто приймає рішення щодо її омріяної роботи в Массачусетському технологічному інституті. Ситуація ускладнюється, коли стає зрозуміло, що між ними є сильний потяг, який вони обоє намагаються ігнорувати, що робить історію ще більш напруженою і динамічною.
Головна героїня Елзі проходить значний розвиток. Від спочатку екстремального догоджання людям, коли вона постійно ставила їхні потреби вище своїх, до моменту, коли вона нарешті починає усвідомлювати, що їй потрібно знайти власну ідентичність. Це було особливо цікаво спостерігати, коли Джек допомагав їй в цьому процесі, що додавало їхнім стосункам гумору й теплоти.
У книзі з'являються також герої з "Гіпотези кохання". Це камео є свідченням того, як уважно і з любов'ю авторка ставиться до своїх читачів, додаючи невеликі, але приємні деталі, які роблять світ її книг цілісним і живим.
Так, Гейзелвуд схильна до самоповторів, а сюжет передбачуваний, але знаєте що? Я все одно готова читати це знову і знову, тому що сюжет захопливий, діалоги дотепні й справді смішні, а еротичні сцени — гарячі.
Попри передбачувані моменти, "Теоретично, це кохання" — це захоплива, смішна і тепла історія, яку, я впевнена, шанувальники жанру оцінять належним чином. Гейзелвуд вкотре довела, що вміє писати історії, які допомагають розслабитись і отримати задоволення.