Тінь Малої Ведмедиці. Степовий роман

Інколи тінь може сховати від ворога, але дорогу до прощення кожен має знайти сам

У буття свої закони, у жінок — свої. Споконвіку на цих землях вони стояли у вузькому коридорі між пітьмою смерті та світлом нового життя, яке знову й знову з боєм намагалися привести в свої степи. Покинуті чоловіками, півнями й лисами. Оголені та стурбовані. І ніхто вже не міг згадати: чи це тому, що вони настільки сильні, чи тому, що нікому не потрібні.

Колись давно серед степів, де каміння та трави знають більше, ніж люди, народився хлопчик із дивним спадком — живою родинною тінню. Кажуть, вона переходить від матері до первістка разом із першим подихом і може сховати людину від небезпеки. І лиш в одному вона безсила — не сховає від людських помилок.

Дитинство Веремія Сорайло минає серед потрясінь ХХ століття: Великого терору, арешту батька, німецької окупації й голоду. Його найближчими людьми стають мати Мотря і друг Караташ. Та одна ніч, коли Веремій відмовляється сховати матір у своїй тіні, змінює все.

Минають десятиліття втрат і боротьби, виростають нові покоління. В час великої сучасної війни на Сорайлів чатуватимуть нові випробування. Чи вдасться їм віднайти дорогу одне до одного та виправити помилки минулого? І чи здатна родинна тінь урятувати тих, хто заблукав у темряві?

Чому варто прочитати книжку «Тінь Малої Ведмедиці»?

• Сімейна сага про пам’ять, провину, прощення і членів родини, які проходять крізь війни й темряву, щоб знову знайти дорогу одні до одних.
• Органічно переплітаються реальність і містика, як відображення історичного контексту українського ХХ–ХХІ століть – від радянських репресій до сучасної війни.
• Для поціновувачів «І будуть люди» Анатолія Дімарова, «Сто років самотності» Габріеля Гарсія Маркеса «Опівнічних дітей» Салмана Рушді та «Микольцьове щастя» Мирослави Кирильчук.

Про авторку

Дарія Тепла – психотерапевтка, письменниця. Навчалася у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка в Інституті міжнародних відносин. Там же здобула ступінь магістра за спеціальністю «Міжнародна інформація» та диплом перекладачки з англійської та іспанської мов. Після завершення навчання шість років жила й працювала в Канаді. Перед тим як повернутися до України, провела рік в подорожах Південно-Східною Азією. 

У 2021-му році завершила п’ятилітнє навчання та сертифікувалася як психотерапевтка. Також має диплом магістра психології.

У буття свої закони, у жінок — свої. Споконвіку на цих землях вони стояли у вузькому коридорі між пітьмою смерті та світлом нового життя, яке знову й знову з боєм намагалися привести в свої степи.

У великому світі поза домом навесні можна було пускати паперові кораблики по струмках, які утворювалися вздовж заболочених доріг. А ще бігати з хлопцями у футбол на шкільному подвір’ї. Бити палицями лопухи чи плести вінки з кульбаб. Взимку йти короткою стежкою через замерзлий ставок та ковзатися під шелест рогози.

Дивно, але коли спалахують війни, люди починають заново рахувати час.

Обриваючи раз по раз колиску, Сатану я не збирався кликати. І сам ні чортом, ні Сатаною не був, хоча і народився з тінню. Вугільно-чорна, важка, вона перейшла до мене від матері та була особлива. Мама розповідала, що насправді тільки ця тінь і була справжньою, а звичайні людські тіні — то її тьмяні, кволі копії. Між собою ми їх так і називали — напівтіні. І коли дати моїй тіні змішатися з будь-якою напівтінню, то я міг заховати в ній будь-кого та будь-що. І сам міг заховатися.