Окрім богів автор знайомить нас з відьмами, чия історія тісно переплітається з історією світу, з мохоликими, що служать їм та з ульфами, вовками-перевертнями які стали жертвами чистки після падіння бога Війни.
Основною представленою релігією світу являється культ Семипалих, чиї темні та криваві ритуали насправді жахають, пожинаючи молоді життя в ім'я божеств та ніби як мають захищати селян від ворогів. Але маючи такого внутрішнього ворога, чи дійсно ватро боятися інших?
Головна героїня все своє життя тікає від своєї долі, інколи за допомогою рідних, інколи дякуючи богу Війни, але вона все ж таки її наздоганяє, вкриваючи шлях кривавими слідами. Автор не робить із Гельди героїню, бо вона погоджується на свою місію тільки для того щоб помститися, вона не сильно переймається багатьма речами. Так само як і Архе, Чорний Вовк Війни скинутий в божественного п'єдесталу в забуття. Вони однозначно пасують один одному, а їхній моральний компас може звучати слабким голосом іншого чарокровця, який також має свої криваві борги.
Для декого ця книжка може містити занадто багато лайки та кривавих подробиць, але мене не сильно це турбувало. Як для першої частини книжка однозначно чіпляє та все ще залишає нерозкриті моменти. Єдине, що мені не сподобалось, так це мінімальний опис фінальної битви, до якої головна героїня так довго йшла. Хотілося б чогось більшого.
Дуже зраділа, коли був анонс темного фентезі, події якого відбуваються у тому ж всесвіті, що й оповідання. Нам безперечно не вистачає книг в такому жанрі від українських авторів, тому, сподіваюсь, "Тінь мертвого бога" — це тільки початок, при чому дуже потужний!
Ми маємо жорстокий світ, де править культ Семипалих жерців: вони проводять моторошні ритуали з чарокровцями, приносять їх в жертву, пояснюючи тим, що таким чином захищають село від ворогів. Та чи не приховують вони власні збочені мотиви у кожній своїй дії? Наприклад, обирають для чергового жертвоприношення доньку селянина, який доволі давно конфліктує з жерцями.
І чи не тому головна героїня, Гельда, стає на кривавий шлях помсти жерцям, ще не відаючи, куди той шлях її приведе і які плани на неї мають боги? Ті самі боги, які в боротьбі за владу, потопаючи у власних амбіціях, вбили іншого бога. І не якогось там, а Бога Війни. Навіть якщо вони думали, що з його смертю людство припинить воювати — вони помилилися. Світ став таким безжалісним і сповненим жахіть, яким не міг примаритися навіть у кошмарах.
І навряд мертвий бог їм це так просто подарує. Навіть якщо від нього залишилась сама тінь.
Хоча це перша частина дилогії, книга доволі логічно завершується, тому я раджу її читати, не чекаючи продовження.
Окремо хочу звернути увагу на стиль тексту: він нагадує густий мед, але при цьому не грузнеш в ньому, а насолоджуєшся , просуваючись повз насичені подіями сторінки. А подій дійсно вистачає, все несеться так, що не встигаєш навіть на мить відволіктися. Поціновувачам складного тексту і водночас динамічного точно сподобається!
До речі, оповідання, яке дало поштовх "Тіні мертвого бога" та стало частиною його мітології, натхненне українською народною казкою "Дідова дочка й бабина дочка" про двох дівчат, які мали абсолютно протилежні характери. Поцікавтеся спочатку казкою, а потім оповіданням, щоб ще більше поринути в атмосферу книги.
«Свобода вибору чи вибір свободи? Ось у чому сіль питання. Чи можливе перше без другого? Чи не заперечує друге першого? Я мав вибір куди більший, ніж наймогутніші зі смертних. Та варто мені було відійти від визначеної ролі цей вибір одразу коштував волі. Я втратив свободу, але зберіг вибір: боротися чи здатись, скніючи в темниці власного розуму, зануреного в морок безуму й забуття. І вибір мій скоро осягнуть вороги сталлю у своїх горлянках.»