Тінь за тобою

Цю книгу купила, оскільки опис був квінтесенцією всього, що мене зачіпає: Київ 20-х років, містика, детектив, ну як тут пройти повз? Забігаючи наперед, скажу, що з цих трьох категорій можу виділити лише дві, як ті, що справді в книзі присутні. Історичний контекст і містика — так, але от детективна складова, на жаль, вийшла надто слабкою і короткою, як на мене.

Маю виділити, що авторка дуже майстерно передає атмосферу розрухи, жорстокості та відчаю, які принесла з собою більшовицька влада. Київ це завжди окремий персонаж, особливо в ці часи. Відчувається, що авторка добре знається на історичних реаліях: побут, мова, страх, що висить у повітрі — все це змальовано достовірно й з болем, справді зачепало й щемило.

Головний герой, Корній Левицький, виписаний так, що в нього легко повірити. Він міг цілком реально існувати і більш за те знаю родинні історії, де саме такий Корній і існував: сирота з інтелігентної родини, який за іронією долі потрапив до карного розшуку. Його внутрішні конфлікти, пошуки справедливості і намагання вижити додає йому глибини.

Три героїні-сирени — окрема історія. Вони не шаблонні, кожна зі своїм бекграундом і характером. Особливо мене зацікавила Ада, але її історія видалась мені недостатньо розкритою. Фінал вийшов скомканим, ніби не вистачило сторінок або часу, щоб довести її до логічного завершення. Баба Поля (провидиця, екстрасенс, чи як її правильно назвати) лишилась для мене незрозумілою. Мені бракувало чіткішої мотивації її дій і логіки в поведінці.

Загалом, я б сказала, що книжка або мала б бути довшою, щоб дозволити історії розгорнутись у повній мірі, або охоплювати менше подій і персонажів, бо таке враження, що потенціалу було багато, але не все вдалося реалізувати. Інколи мені бракувало глибини чи пауз в подіях.

Але попри це, є моменти, які влучають у саме серце. Наприклад, ця цитата Ади, яка мені запам’яталась, я навіть виписала:

"Ти кохала і була коханою, хай що б це насправді було. Як на мене, любов — це якась найбільша вигадка чи ілюзія людства, щоб утекти від своєї самотності. Не вірю і не думаю, що колись повірю. Не вірю, але все одно тобі заздрю."


Тож загалом — рекомендую до прочитання, особливо якщо вас цікавить поєднання історичного роману з легкими містичними нотками. Але особисто я чекатиму від Лілії нових робіт — глибших, виваженіших і з сильнішими фіналами. Бо потенціал точно є.

«…вона не людина другого сорту, якась неправильна дикунка, а людина на своїй землі».
Книга з елементами містики, тому перша сотня мені давалась через «не хочу». Ніби й зачепила історія – все-таки післявоєнний Київ, розбиті будинки, нова «еліта», що біснує містом, ГГ, що має нелегку долю та страшне минуле. Але от супровід трьох сирен, трьох душ жінок, що не знайшли спокою по смерті, яким треба закінчити землі справи – воно якось вибивало з колії. Переплетення реальності і містики мені не в’язалось, допоки не почала розкриватись історія дівчат. Ось тут, все стало на свої місця і задумка авторки дуже гармонійно лягла в сюжет.
Три жінки, три зламані долі, один кат. Новонавернений чинуша, що землі під собою не чує, якому все можна, якому можна втілювати всі свої хворі фантазії та бажання і не бути покараним. Монстр, що ламає долі і навіть не озирається і жінки, що прагнуть помсти. Головний герой, якому потрібно прийняти важке рішення-чи згоден він бути якорем для трьох сирен, допомогти їм у їх вендеті, пожертвувати своєю репутацією, своїми силами, роботою і кар’єрою.
Авторка душевно провела мене по життю своїх сирен, червона пошесть, що накрила нашу країну вцілому, зруйнувала життя багатьом особисто. Жінки, що померли насильницькою смертю, діти, що залишились сиротами, вбиті чоловіки, осиротілі батьки, хлопці й дівчата, що поклали життя і здоров'я на боротьбу за свою країну – стільки таких було по Києву і нашій землі. Три жінки, три різні характери, три різні життя, різні інтереси, погляди і прагнення, слабка стать, яка покаже свою сили в помсті.
Страшний зруйнований Київ, тяжкі холодні і голодні зими, люди, що посіріли і зміліли після прихожу червоної пошесті. Яскраве і квітуче Місто, що померло в сірому попелі. І маленькі люди, що всіма силами намагаються врятувати хоча б декого.
Раджу прочитати, дуже цікаво поданий роман

Анотація до цієї книги мене манила як тільки я її прочитала.

Події тут відбуваються в 1925 році. Трохи стрьомні для мене роки.
Але я не про це.

Наш головний герой Корній Левицький, починає працювати в карному розшуку.
І перша його справа, це розібратися зі скаргою від колишнього партпрацівника Савою Петровичем.
І коли Корній приходить за адресою скаржника, він ні йме віри. Бо той проживає в Корнієвому будинку дитинства.

Тут він знайомиться з сусідками Сави. І в одній із них він впізнає своє перше кохання Аду.

І поспілкувавшись із Савою, він покидає будинок, з тяжкими думками.

І коли він приходить до нього на наступний день, то знаходить чоловіка мертвим.
І тут він дізнається що Сава Петрович проживав сам. І ніяких жінок там і близько не проживало.

І Корній не розуміє, що ж з ним відбувається,  невже він зїхав з глузду. З ким же він тоді спілкувався???

Книга досить цікава. Але вона мене трохи баламутила.
Бо про ті роки які йдеться мова в книзі, я по факту не дуже знаюся. Тим більше в Києві.  Я як щось і знала, то якось узагальнено.
Тому суджу по собі.
Але якщо чесно, книга для мене була якась депресивна.
Оті всі звірства, що витворяла більшовицька влада. Наганяла якийсь смуток і апатію.

А ще мене здивували в книзі Сирени. Про які я навіть і не знала. Хоча можливо і чула щось віддалене про них.
Але за допомогою книги я дізналася вже більше.

Бо я чомусь не була готова до потойбічних сутностей. Хоча в анотації і вказано за містику.
Книга читається швидко.
Співчуваєш головним героям.
Тож в цілому мені книга сподобалася.