Вже певно усі знають про що ця книга, здається я остання її читала. Але що ми маємо? Франція, лікар Равік, що проживає без документів, бо він втікач із Німеччини. Автор широко розкриває проблему післявоєнного часу і життя незаконих мігрантів у Франції, їх проживання, способи уникнути депортації. І навіть депортація не для всіх є вироком, люди навчилися викручуватися і повертатися.
Широко відкрита тема некомпетентних лікарів і використання кваліфікованих лікарів без документів.
І звісно ж присутнє кохання, яке розпочинається за дуже незвичниз обставин і є суцільною залежністю, драмою в житті. Це було і не кохання, а скоріше залежність, яка була для нашого головного героя ще тією відкритою раною.
Мені не просто далася ця книга, щоб невідволікатися і слідкувати за подіями, не нудьгувати під довгі розмірені описи. Просто я не прихильник такої повільності, класики.
Це якщо загалом описати те, що відбувається в книзі.
А далі мої негативні думки.
Головний герой тут виступає таким собі утілення бога.
Він жінок «рятує», за це звісно кожна пропонує йому себе.
Він жінок оперує, але при цьому, виявивши рак матки у подруги, він вирішує не казати про це.
Бо він так вирішив. Бо він може гратися чужими життями.
Але це, загалом, книга про «хорошого» німця, який тікає з Німеччини від фашистського режиму в Париж.
І він тут, звісно, дуже страждає.
А ще тут був, звісно, персонаж з СРСР. Бо книг, де не було б руських не існує!
І що ми бачимо?
Сидить «хороший» німець і «хороший» руський, грають в шахи, і чекають поки якось там все вирішиться.
«Палітікі дагаварятся».
А ще бісить те, як тут показані жінки.
Усі жінки або проститутки, або зраджують своїм чоловікам, або інфантильні, непристосовані до життя без чоловіка кокетки.
Або ця Джоан, з якою у головного героя роман - завжди описана навʼязливою, надокучливою. А головний герой виставляється таким собі страждальцем, який змушений тягти цей хрест.
Вона йому непотрібна доки вона сама йому на шию вішається, але коли в неї зʼявляється інший - вона відразу стає такою бажаною, загадковою, цікавою.
Я в цій ситуації не стаю на бік жінки, бо гіршого жіночого персонажа я в житті не бачила.
Похмура, сумна, депресивна, меланхолійна історія, яка мені останні нервові клітини зʼїла.
Не мій автор.