“Ці плутані зв’язки” Лексі Раян — це книга, яка здається все більш безславним продовженням попередніх робіт авторки, тільки ще більш штучною і поверхневою. Якщо перша частина була хоч якось витримана у межах жанру, то цей том буквально розривається на шматки від надмірної емоційної намащеності та неглибоких стосунків.
З самого початку роман здається більш заплутаним, ніж повинен бути. Персонажі, які вже здавались неприродними у першій частині, тепер стали ще більш невиразними. Їхні мотивації абсолютно нелогічні, а діалоги виглядають як примітивне заохочення до драми, а не щось справжнє. Вони не вирішують проблеми, а просто грають у цю роль з якимось намаганням “зберегти напругу”, але результат виглядає банально і неприродно. Той самий сюжет, який не обіцяв нічого нового в попередній частині, тепер просто повторюється, додаючи нових елементів, які вже давно стали передбачуваними.
Щодо персонажів — вони більше не здаються персонажами, а якихось функціями, призначеними лише для створення штучних конфліктів і любовних ситуацій. Усі вони мають стереотипні риси, які не дозволяють заглибитись в їхні переживання або вірити в реальність їхніх рішень. Героїня знову опиняється в ситуаціях, де має вибирати між зрадою і любов’ю, але її вибори настільки невизначені та банальні, що навіть почуття співчуття зникає. Її дії виглядають як частина вигаданої драмеді-саги, а не справжні страждання людини.
Книга перетворюється на нескінченний ланцюг передбачуваних і часто досить тупих поворотів, що мають на меті тільки здивувати читача. Але, на жаль, ці повороти настільки штучні, що виникає лише бажання перевертати сторінки швидше, аби нарешті дістатися кінця. Авторка намагається ввести нових персонажів, додаючи безліч нових сюжетних ліній, але всі вони лише погіршують ситуацію, оскільки вони лише додають ще більше плутанини і заплутаних емоцій.
У порівнянні з попередньою частиною, де хоча б можна було знайти кілька моментів, які викликали цікавість, в “Цих плутаних зв’язках” абсолютно немає нічого, що могло б зачепити. Тут немає реальних емоцій, все зав’язано на відношеннях між персонажами, які здаються безжиттєвими і обмеженими лише цілими фразами, які виглядають нещиро. Щоб це стало цікавішим, повинні були бути більш глибокі внутрішні переживання героїв, але замість цього маємо те ж саме, тільки в розширеному вигляді.
Стиль автора, що був вже проблемним у попередніх книгах, в “Цих плутаних зв’язках” досяг свого апогею. Мова залишається надто простою, подекуди навіть примітивною. Тому, коли персонажі намагаються передавати складні емоції чи переживання, це виглядає незграбно і штучно. Ця поверхнева мова не дозволяє заглибитися в переживання героїв, створюючи відчуття порожнечі, де немає справжнього емоційного зв’язку між персонажами і читачем.
Одним з найбільших розчарувань є те, що, здавалося б, роман повинен був мати шанс на розвиток, на більш глибоке розкриття персонажів і тем. Але замість того авторка обирає більш легкий шлях: додає більше драми, більше заплутаних зв’язків, більше непотрібних персонажів, які лише зменшують цінність основної історії.
І якщо ви сподіваєтесь на те, що книга може змінити ваше ставлення до попередніх частин або надати більше глибини, то вас чекає велике розчарування. “Ці плутані зв’язки” — це не просто погане продовження, це по суті просто чергова спроба витягнути додаткову кількість емоційних моментів на основі вже відомих стереотипів і сюжетних кліше. Тому, якщо ви ще не взялися за цю серію, просто пропустіть її і зосередьтесь на чомусь більш цікавому і змістовному.
Роман не приносить нічого нового, а лише підкріплює те, що не було справжнім у першій частині. Це надмірна драма без емоційного коріння, що не зможе залишити у вас ані глибоких переживань, ані бажання продовжувати читати.