Відгуки і рецензії читачів
27.01.2025
«Ці порожні обітниці» Лексі Раян — це роман, який обіцяє глибоке дослідження внутрішнього світу героїв і їхніх стосунків, але насправді залишає більше запитань, ніж відповідей. Книга намагається бути емоційно насиченою та драматичною, але, на жаль, результат виявляється поверхневим і розчаровує своїм неоригінальним підходом до теми.
Одним із найбільших недоліків є надмірна драматизація подій, що часто виглядає штучно й неприродно. Авторка часто намагається перенаситити книгу емоціями, проте ці емоції виглядають перебільшеними і часто неприродними. Це призводить до того, що ситуації і реакції персонажів більше здаються карикатурними, ніж реалістичними, а відтак емоційне підключення до героїв стає важким. Ідеї про прощення, внутрішню боротьбу та відновлення виглядають нав’язливо і шаблонно, що лише відштовхує від роману.
Щодо головних персонажів, їхні дії і мотивації часто викликають більше здивування, ніж співчуття. Героєня, яка намагається відновити стосунки і знайти мир із собою, поводиться іноді так, ніби її рішення — це результат не роздумів, а просто механічних кроків, запропонованих авторкою. Її переживання виглядають неправдоподібними, а її відносини з іншими героями виглядають стереотипними та передбачуваними. Взаємодія з персонажами, зокрема з партнерами героїні, відчувається як недоладний набір емоцій, а не справжнє спілкування між людьми.
Сюжет книги не відзначається оригінальністю. Це історія про героїню, яка намагається налагодити своє життя після серії помилок, і, звичайно, є любовні лінії, зради, драматичні моменти, що змінюють долі. Всі ці елементи вже давно стали шаблонами для романів цього жанру. Тому, навіть попри спроби зробити історію емоційною і глибокою, вона швидко стає передбачуваною. Повороти сюжету не дають нічого нового, а моменти, що повинні бути кульмінаційними, залишають відчуття порожнечі, бо їх вже можна було передбачити з перших сторінок.
Ще однією проблемою є стиль написання Лексі Раян. Авторка часто використовує занадто просту мову, яка не надає тексту глибини. Замість того щоб виразити емоції через деталі, діалоги чи нюанси, книга залишається на поверхневому рівні. І хоча події відбуваються швидко, їхнє розгортання не приносить особливого задоволення, адже вони здаються заповненням для порожніх моментів.
Насправді, враження від “Ці порожні обітниці” в цілому є скоріше негативним, ніж позитивним. Книга, яка на перший погляд обіцяє глибокі емоційні переживання і важливі життєві уроки, не може втілити ці обіцянки через застарілу конструкцію сюжету і недосконалу побудову персонажів. Якщо ви шукаєте романи, які піднімають важливі теми і змушують задуматися, цей не стане тим, що вас захопить.
Роман не тільки не здатен здивувати, але й намагається залишити враження, що він робить це через зайву емоційність і штучне загострення подій, замість того, щоб по-справжньому глибоко показати боротьбу героїв з їхнім минулим та собою. Якщо ви любите романтичні книги, де є порівняно передбачувана лінія любовних перипетій, ця історія може вас зацікавити, але для більш серйозних пошуків літературної глибини книга навряд чи стане задовільною.
Одним із найбільших недоліків є надмірна драматизація подій, що часто виглядає штучно й неприродно. Авторка часто намагається перенаситити книгу емоціями, проте ці емоції виглядають перебільшеними і часто неприродними. Це призводить до того, що ситуації і реакції персонажів більше здаються карикатурними, ніж реалістичними, а відтак емоційне підключення до героїв стає важким. Ідеї про прощення, внутрішню боротьбу та відновлення виглядають нав’язливо і шаблонно, що лише відштовхує від роману.
Щодо головних персонажів, їхні дії і мотивації часто викликають більше здивування, ніж співчуття. Героєня, яка намагається відновити стосунки і знайти мир із собою, поводиться іноді так, ніби її рішення — це результат не роздумів, а просто механічних кроків, запропонованих авторкою. Її переживання виглядають неправдоподібними, а її відносини з іншими героями виглядають стереотипними та передбачуваними. Взаємодія з персонажами, зокрема з партнерами героїні, відчувається як недоладний набір емоцій, а не справжнє спілкування між людьми.
Сюжет книги не відзначається оригінальністю. Це історія про героїню, яка намагається налагодити своє життя після серії помилок, і, звичайно, є любовні лінії, зради, драматичні моменти, що змінюють долі. Всі ці елементи вже давно стали шаблонами для романів цього жанру. Тому, навіть попри спроби зробити історію емоційною і глибокою, вона швидко стає передбачуваною. Повороти сюжету не дають нічого нового, а моменти, що повинні бути кульмінаційними, залишають відчуття порожнечі, бо їх вже можна було передбачити з перших сторінок.
Ще однією проблемою є стиль написання Лексі Раян. Авторка часто використовує занадто просту мову, яка не надає тексту глибини. Замість того щоб виразити емоції через деталі, діалоги чи нюанси, книга залишається на поверхневому рівні. І хоча події відбуваються швидко, їхнє розгортання не приносить особливого задоволення, адже вони здаються заповненням для порожніх моментів.
Насправді, враження від “Ці порожні обітниці” в цілому є скоріше негативним, ніж позитивним. Книга, яка на перший погляд обіцяє глибокі емоційні переживання і важливі життєві уроки, не може втілити ці обіцянки через застарілу конструкцію сюжету і недосконалу побудову персонажів. Якщо ви шукаєте романи, які піднімають важливі теми і змушують задуматися, цей не стане тим, що вас захопить.
Роман не тільки не здатен здивувати, але й намагається залишити враження, що він робить це через зайву емоційність і штучне загострення подій, замість того, щоб по-справжньому глибоко показати боротьбу героїв з їхнім минулим та собою. Якщо ви любите романтичні книги, де є порівняно передбачувана лінія любовних перипетій, ця історія може вас зацікавити, але для більш серйозних пошуків літературної глибини книга навряд чи стане задовільною.
06.08.2024
Абріелла всім серцем ненавидить фейрі, а от її молодша сестра, Джас, мріє побувати на балу, де принц фейрі буде обирати собі смертну наречену.
І Джас уже шиє неперевершену сукню, щоб так підкупити Абріеллу і вмовити відправитися на цей казковий бал.
Абріелла з сестрою ледь зводять кінці з кінцями, і коли їхня орендодавиця продає Джас королю Немилостивого двору, головна героїня вирушає на пошуки сестри до Фейрії.
Попереду на неї чекають небезпечні пригоди, угода з самим «дияволом», пошуки реліквій та два принца фейрі ворогуючих дворів, які намагаються розкрити очі Абріеллі на правду. Тільки в кожного вона своя.
У мене були занадто завищені очікування від історії. Адже на цю книгу я бачила суто позитивні відгуки.
І я не кажу, що історія погана, чи вона мені не сподобалася.
Книга була нормальна.
Але мені не вистачило - сюжету, розвитку персонажів, світобудови. Мені здавалося що під час читання я більше додумую і дофантазовую картинку в голові, ніж авторка дає мені.
Звісно мене шокував фінал.
Ось цей сюжетний поворот з короною - це було сильно, неочікувано та змушує мене читати продовження.
І Джас уже шиє неперевершену сукню, щоб так підкупити Абріеллу і вмовити відправитися на цей казковий бал.
Абріелла з сестрою ледь зводять кінці з кінцями, і коли їхня орендодавиця продає Джас королю Немилостивого двору, головна героїня вирушає на пошуки сестри до Фейрії.
Попереду на неї чекають небезпечні пригоди, угода з самим «дияволом», пошуки реліквій та два принца фейрі ворогуючих дворів, які намагаються розкрити очі Абріеллі на правду. Тільки в кожного вона своя.
У мене були занадто завищені очікування від історії. Адже на цю книгу я бачила суто позитивні відгуки.
І я не кажу, що історія погана, чи вона мені не сподобалася.
Книга була нормальна.
Але мені не вистачило - сюжету, розвитку персонажів, світобудови. Мені здавалося що під час читання я більше додумую і дофантазовую картинку в голові, ніж авторка дає мені.
Звісно мене шокував фінал.
Ось цей сюжетний поворот з короною - це було сильно, неочікувано та змушує мене читати продовження.