Відгуки і рецензії читачів
19.08.2025
Книжка мене дуже порадувала. Є у ній трохи вайбу Бакмана, як на мене: теж показана людська самотність, є хороший гумор, є мудрі цитати, є затишок.
Сюжет на початку обіцяє бути дуже легким і ненапряжним, бо що чекати від жіночки в поважному віці, яка любить сидіти перед телевізором і пити чай. Хто ж міг подумати, що їй заманеться поїхати на Антарктиду. По-справжньому, поїздом, літаком і паромом, на станцію, де вивчають пінгвінів.
А найцікавіше починається, коли ми дізнаємося про її минуле. Ох, яка ж вона дівчина-вогонь була в молодості, ще та красуня. Але доля обійшлася з нею жорстоко. Зокрема, через війну. Я спочатку така: «Ох, і тут війна». Але щоденники головної героїні дуже багато про неї розповіли і пояснили, чому зараз вона така, яка є.
Цікава сюжетна лінія і про її віднайденого онука – трохи такого невезучого розтелепу, який все ніяк не налагодить своє життя, хоча має до цього всі передумови, бо недурний, майстеровитий і має класне почуття гумору.
Ви не зможете не полюбити пінгвіня! Ох, яке ж воно тут миле.
Мені сподобалось, що провідною, але ненав’язливою темою в книжці була екологія. Герої чудово доносять, як важливо дбати про довкілля, не якимись загальними фразами, а конкретними справами, буденними, але значимими.
Є в книжці щемкі моменти, є милі, є кумедні, тож це буде приємна емоційна пригода. Щиро раджу.
Сюжет на початку обіцяє бути дуже легким і ненапряжним, бо що чекати від жіночки в поважному віці, яка любить сидіти перед телевізором і пити чай. Хто ж міг подумати, що їй заманеться поїхати на Антарктиду. По-справжньому, поїздом, літаком і паромом, на станцію, де вивчають пінгвінів.
А найцікавіше починається, коли ми дізнаємося про її минуле. Ох, яка ж вона дівчина-вогонь була в молодості, ще та красуня. Але доля обійшлася з нею жорстоко. Зокрема, через війну. Я спочатку така: «Ох, і тут війна». Але щоденники головної героїні дуже багато про неї розповіли і пояснили, чому зараз вона така, яка є.
Цікава сюжетна лінія і про її віднайденого онука – трохи такого невезучого розтелепу, який все ніяк не налагодить своє життя, хоча має до цього всі передумови, бо недурний, майстеровитий і має класне почуття гумору.
Ви не зможете не полюбити пінгвіня! Ох, яке ж воно тут миле.
Мені сподобалось, що провідною, але ненав’язливою темою в книжці була екологія. Герої чудово доносять, як важливо дбати про довкілля, не якимись загальними фразами, а конкретними справами, буденними, але значимими.
Є в книжці щемкі моменти, є милі, є кумедні, тож це буде приємна емоційна пригода. Щиро раджу.
10.03.2025
«Туди, де пінгвіни» – зворушлива історія про другий шанс і пошуки сенсу життя.
Вероніці МакКріді – 85, і вона звикла жити за власними правилами. Вона не любить галас, відчинені двері та людей, які говорять щось безглузде. Її світ складається з чітко встановлених звичок, дорогого чаю (і тільки дарджилінгу, бо решта – просто бурда!) та впевненості, що тільки вона знає, як має бути.
Вероніка дізнається, що в неї є онук. Патрік – розхристаний і ненадійний хлопець, який не має жодних амбіцій, перебивається тимчасовою роботою і часом балується травичкою. Їхня перша зустріч не дає Вероніці підстав вважати його гідним спадкоємцем. Тому Вероніка вирішує залишити своє багатство вченим, які досліджують пінгвінів в Антарктиді, і вирушає туди, аби з'ясувати, чи вони заслуговують на її підтримку.
Але за цим сюжетом ховається набагато більше. У щоденниках Вероніки відкривається її минуле – болісне і складне, з втраченими шансами та таємницями, які вона приховувала навіть від себе. Поки Вероніка підкорює лід і намагається врятувати маленького пінгвіна Піпа, Патрік читає ці щоденники і починає розуміти, ким була його бабуся насправді.
Це книжка, яка огортає теплом, як улюблений плед. Вона смішна, зворушлива, іноді серйозна, але завжди надзвичайно комфортна. Якщо хочеться чогось затишного, мудрого і трішки незвичного, «Туди, де пінгвіни» – ідеальний вибір. І, чесно, хто може не полюбити книжку з пінгвінами?
Вероніці МакКріді – 85, і вона звикла жити за власними правилами. Вона не любить галас, відчинені двері та людей, які говорять щось безглузде. Її світ складається з чітко встановлених звичок, дорогого чаю (і тільки дарджилінгу, бо решта – просто бурда!) та впевненості, що тільки вона знає, як має бути.
Вероніка дізнається, що в неї є онук. Патрік – розхристаний і ненадійний хлопець, який не має жодних амбіцій, перебивається тимчасовою роботою і часом балується травичкою. Їхня перша зустріч не дає Вероніці підстав вважати його гідним спадкоємцем. Тому Вероніка вирішує залишити своє багатство вченим, які досліджують пінгвінів в Антарктиді, і вирушає туди, аби з'ясувати, чи вони заслуговують на її підтримку.
Але за цим сюжетом ховається набагато більше. У щоденниках Вероніки відкривається її минуле – болісне і складне, з втраченими шансами та таємницями, які вона приховувала навіть від себе. Поки Вероніка підкорює лід і намагається врятувати маленького пінгвіна Піпа, Патрік читає ці щоденники і починає розуміти, ким була його бабуся насправді.
Це книжка, яка огортає теплом, як улюблений плед. Вона смішна, зворушлива, іноді серйозна, але завжди надзвичайно комфортна. Якщо хочеться чогось затишного, мудрого і трішки незвичного, «Туди, де пінгвіни» – ідеальний вибір. І, чесно, хто може не полюбити книжку з пінгвінами?