⠀
Але! Тут треба брати до увагу характер Вільми, її минуле, що й вплинуло на її поведінку та на її самосприйняття. Тож, якщо дивитися з такого погляду, це може бути й окей. Однак все одно Вільма задалась мені ревнивою, із низькою самооцінкою, і аж занадто залежною від чоловіка. Її характер мені не сподобався. Я також соромʼязлива людина, інтровертка, але у Вільми, було відчуття, ніби якийсь розлад. На жаль, авторка не змогла передати її історію так, щоб я прониклась і співчувала їй, чи хотіла зрозуміти її вчинки.
⠀
Саму книгу я б поділила на дві сюжетні лінії: лінія кохання Вільми та лінія, де вона разом із медіумом розкопує своє минуле. На жаль, друга розвивалась повільно. Навіть після 200 сторінок вона все ще навіть не «запустилась», якщо можна так сказати. Все через першу лінію та велику кількість роздумів Вільми та її страхів і не впевненості, які, по суті, й складають більшу частину книги.
⠀
Я очікувала, що це буде більше історія сімейних таємниць, розбирань архівів та пошуку ниточок із минулого, які приведуть до розуміння того, чому одна з другорядних героїнь книжки Рут була такою, якою і була. В принципі це також тут є, але чомусь не на цій лінії акцент. І це мене засмутило. Бо саме про «розслідування» цікаво було читати, а виявилось, що воно десь на сторінках 50 із всього обʼєму помістилось.
⠀
Книжка насправді доволі динамічна за рахунок того, що розділи короткі. Бо якщо брати сюжет, то він не дуже цікавий був для мене і трохи нудний. Була якась драма на драмі. Але стиль авторки також непоганий, тому читалось легко.
⠀
На жаль, ця історія виявилась не дуже моя. Перша частина мені сподобалась трохи більше. Не шкодую, що прочитала, бо хотілось більше дізнатися про Вільму та її родину. Читати чи ні - однозначної відповіді не можу дати.
Перша книга зачарувала своєю дивною, незвичною історією та цікавими персонажами, які не діяли за стандартними шаблонами. У Трьох чоловіках для Вільми було відчуття свіжості, новизни та іронії. Продовження ж більше нагадувало класичний ромком, у якому головна героїня створює собі проблеми на порожньому місці. Це не обов’язково погано, але я чекала чогось іншого.
Вільма, яка у першій частині здавалася дивакуватою, але все ж цілісною особистістю, у цій книзі виглядає ніби “застряглою”. Складається враження, що вона не тільки не розвинулась, а й зробила кілька кроків назад. Її сумніви, дитячі вчинки та спроби знову знайти себе викликають більше роздратування, ніж співчуття. Можливо, це й було задумано авторкою, адже після всіх складних подій першої книги реакція героїні на стрес виглядає реалістичною.
Незважаючи на це, я все одно знайшла у книзі моменти, які мене зачепили. Однак загалом історія менше сподобалася, як попередня частина.
Твоя Вільма, можливо, не стала моєю улюбленою, але вона все одно мала свої приємні моменти. Якщо ви чекаєте продовження у стилі першої книги, будьте готові до зміни акцентів у сюжеті.
Для мене так, на жаль, вийшло з цією книгою. Перша мені так сподобалася, що одразу було очевидно, що краще не буде. Але я все одно вирішила перевірити.
Для мене тут було забагато "занадто". Занадто дивна поведінка Вільми, занадто багато придуманих проблем, занадто багато таємниць, збігів.
Вільма після подій минулої книги знаходить своє кохання і все, здається, ідеально. Але якби так і було, то не вийшло б 600 сторінок книги) А вийшло все так, як найчастіше буває в любовних романах — люди не можуть говорити ротом. Самі вигадують проблему, самі ображаються, намагаються помститися... Замість того, щоб просто поговорити і вирішити всі питання одразу...
До того ж, перша половина здалася мені затягнутою, її можна було б скоротити.
Не скажу, що книга погана. Це нормальна історія. Я і посміялася трохи, й посумувала. Але для мене це однозначно гірше першої частини. Можливо, якби я не читала першу частину, ця би мені сподобалася більше.