Відгуки і рецензії читачів
17.08.2026
Не так давно дочитав «Убивчий білий» Роберта Галбрейта, або ж Джоан Роулінг. Мушу зазначити, що ця книга написана дуже якісно — і як детектив, і як соціальний роман, і як дослідження певної сфери життя суспільства. Водночас не можу сказати, що читання було легким і що мені завжди було цікаво. Пролог я прочитав на одному подиху, а далі почав спотикатися. Перша половина роману — це переважно розстановка фігур на дошці, і спочатку навіть не зовсім зрозуміло, що саме потрібно шукати, яку роботу доведеться виконати Страйку та Робін і які негативні наслідки можуть виникнути для міністра.
Але коли починається безпосереднє розслідування вбивства, тобто приблизно з другої частини роману, читати стає дійсно цікаво. Щоправда, динаміка з’являється не одразу, а поступово наростає. Проте ближче до фіналу від книги вже просто неможливо відірватися. Авторка майстерно підкидає нові деталі, змушуючи разом із героями переглядати попередні версії та підозри. У результаті фінальна частина вийшла для мене набагато сильнішою за початок.
Мені подобається динаміка стосунків Страйка і Робін. З іншого боку, трохи дивує, що двоє дорослих людей можуть бути настільки розумними під час розкриття злочинів і водночас допускати такі промахи в особистих питаннях. Найбільше це стосується саме їхніх стосунків, адже обидва, здається, кохають одне одного, але ніхто не наважується зробити рішучий крок. Не здивуюся, якщо до кінця серії вони так і не зійдуться, хоча, звісно, дуже не хотілося б такого розвитку подій.
А ще завдяки цій книзі ми маємо змогу зазирнути у світ британської політики, побачити життя людей, які перебувають на вершині суспільної піраміди, і ще раз переконатися, що гарна картинка далеко не завжди означає по-справжньому щасливу дійсність
Але коли починається безпосереднє розслідування вбивства, тобто приблизно з другої частини роману, читати стає дійсно цікаво. Щоправда, динаміка з’являється не одразу, а поступово наростає. Проте ближче до фіналу від книги вже просто неможливо відірватися. Авторка майстерно підкидає нові деталі, змушуючи разом із героями переглядати попередні версії та підозри. У результаті фінальна частина вийшла для мене набагато сильнішою за початок.
Мені подобається динаміка стосунків Страйка і Робін. З іншого боку, трохи дивує, що двоє дорослих людей можуть бути настільки розумними під час розкриття злочинів і водночас допускати такі промахи в особистих питаннях. Найбільше це стосується саме їхніх стосунків, адже обидва, здається, кохають одне одного, але ніхто не наважується зробити рішучий крок. Не здивуюся, якщо до кінця серії вони так і не зійдуться, хоча, звісно, дуже не хотілося б такого розвитку подій.
А ще завдяки цій книзі ми маємо змогу зазирнути у світ британської політики, побачити життя людей, які перебувають на вершині суспільної піраміди, і ще раз переконатися, що гарна картинка далеко не завжди означає по-справжньому щасливу дійсність
29.04.2025
Епіграфи до усіх розділів роману «Убивчий білий» взято із пʼєси Генріка Ібсена «Росмерсгольм» - доволі похмурої історії про пастора, що зрікся віри й віддався меті «зробити всіх людей у країні благородними людьми, […] визволивши їх волю й очистивши їх розум» та, згодом, лиш усвідомив власну безпорадність і дозволив привидам минулого, що являються у образах білих коней, довести себе до краю прірви (буквально - до самогубства).
Родинний маєток Росмерів (символ духовної шляхетності) залишився без спадкоємця, хоч і вистояв перед меркантильними амбіціями Ребекки Вест - Росмерової подруги й компаньйонки.
Білі коні у пʼєсі майже завжди віщують смерть, тому стають символом біди й страждань.
Образ міністра Чизвелла, що в «Убивчому білому» виступає й ініціатором розслідування і жертвою злочину, звісно, далекий до благородства, та деякі паралелі просто самі просяться.
Фантом білого коня тут набуває цілком матеріального характеру - вирізьбленим коником на столярному виробі Чизвелла шантажують, а згодом убивають через іншого коника на іншому полотні.
Намагаючись докопатися до істини, Страйк і Робін розворушать справжнє осине гніздо й розкриють одразу декілька таємниць, поставлять крапку в історії про «задушену дівчинку», проллють світло на самогубство юної спортсменки, побувають в осередку кулуарних інтриг серед політичних кіл та в епіцентрі класових упереджень.
Робін зможе відточити навички маскування й роботи під прикриттям, а Страйк - похизуватися своїм неординарним мисленням та аналітичним розумом.
Крихка довіра, встановлена між ними раніше, зазнає випробувань та все ж вистоїть перед лицем нових особистих драм.
Статус одинаків трохи міняє клімат, та я досі сподіваюсь, що до романтики в їх парі не дійде
Родинний маєток Росмерів (символ духовної шляхетності) залишився без спадкоємця, хоч і вистояв перед меркантильними амбіціями Ребекки Вест - Росмерової подруги й компаньйонки.
Білі коні у пʼєсі майже завжди віщують смерть, тому стають символом біди й страждань.
Образ міністра Чизвелла, що в «Убивчому білому» виступає й ініціатором розслідування і жертвою злочину, звісно, далекий до благородства, та деякі паралелі просто самі просяться.
Фантом білого коня тут набуває цілком матеріального характеру - вирізьбленим коником на столярному виробі Чизвелла шантажують, а згодом убивають через іншого коника на іншому полотні.
Намагаючись докопатися до істини, Страйк і Робін розворушать справжнє осине гніздо й розкриють одразу декілька таємниць, поставлять крапку в історії про «задушену дівчинку», проллють світло на самогубство юної спортсменки, побувають в осередку кулуарних інтриг серед політичних кіл та в епіцентрі класових упереджень.
Робін зможе відточити навички маскування й роботи під прикриттям, а Страйк - похизуватися своїм неординарним мисленням та аналітичним розумом.
Крихка довіра, встановлена між ними раніше, зазнає випробувань та все ж вистоїть перед лицем нових особистих драм.
Статус одинаків трохи міняє клімат, та я досі сподіваюсь, що до романтики в їх парі не дійде