Українське радіо. Історія буремного століття

Сторіччя Українського радіо викликає у мене почуття гордості. Не лише тільки за минуле, але й за теперішнє. Під час Великої війни радіо залишилося незамінним «промінчиком» правди, який проводить крізь хаос і дезінформацію. Ми, як суспільство, змогли не  просто зберегти цей голос, а й надати йому нової сили. Суспільне мовлення та всі причетні зробили справді величезну справу.

із передмови Наталії Лигачової, голови ГО «Детектор медіа»

ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ + РОЗІГРАШ ТЕМАТИЧНИХ ПОДАРУНКІВ: серед усіх, хто оформить передзамовлення, буде обрано п'ять випадкових переможців, які отримають разом із передзамовленням один із колекційних призів: поштові марки, платівку чи монети.

Від першого ефіру 1924 року до трансляцій із бомбосховищ під час повномасштабної війни. Від боротьби з радянською цензурою до відновлення мовлення в деокупованих містах. Від внеску українців у винайдення радіо до появи української естради. Радіо звучить там, де твориться історія, і стає опорою, навіть у найтемніші часи.

Перед вами сто років історії Українського радіо — епохи, що визначила як звучить українська ідентичність, і розповідь про людей, які всупереч обставинам творили простір свободи — журналістів, дикторів, інженерів, митців і слухачів. «Українське радіо. Історія буремного століття» — це книжка про силу слова, що перемагає імперії, про голос, що залишається незмінним символом нашої єдності. І радіохвилю, що попри заборони й кордони завжди знаходить шлях до серця свого слухача.

Чому варто прочитати книжку  «Українське радіо. Історія буремного століття»?

• Демонструє, як Українське радіо стало важливим інструментом у боротьбі з російською пропагандою, підтримувало демократичні перетворення 90-х й до сьогодні продовжує бути інформаційним форпостом незалежної України.
• Проливає світло на маловідомі історії: про як опір радянській цензурі, боротьбу за незалежність у 90-х й сучасну боротьбу за ефір під час війни.
• Реальні історії журналістів, які працювали в окупованих містах, транслювали новини з бомбосховищ й відстоювали український інформаційний простір, дикторів, інженерів, митців і слухачів.
• Демонструє як змінювалася роль радіо і його значення у формуванні національної свідомості.
• Книжку видано за підтримки громадської організації «Детектор медіа». Ідейний натхненник видання — Дмитро Хоркін.

Автори

Вадим Міський — медіаменеджер, громадський діяч, один із рушіїв створення українського Суспільного мовлення. З дитинства відданий фанат Українського радіо. Його професійний шлях охоплює різні сфери: від ступеня з прикладної математики до публічного управління і MBA, від видавничої справи до керівних посад у великих медіа, від популяризації критичного мислення до адвокації євроінтеграційних реформ. Сьогодні Вадим поєднує управлінську роботу з дослідницьким хобі — вивченням історії українських медіа та їх упливу на ідентичність українців.

Тамара Гусейнова — журналістка, продюсерка, ведуча і редакторка, чий голос знайомий сотням тисяч слухачів Українського Радіо і Радіо "Промінь". Вона працювала редакторкою на телеканалі "Перший", шеф-редакторкою ток-шоу "Говорить Україна" і креативною продюсеркою проєкту "Глядач як свідок" на телеканалі "Україна". Має міжнародний досвід роботи в телерадіокомпанії SBS World News (Австралія). Сьогодні Тамара Гусейнова поєднує журналістський досвід,  продюсерську роботу в медіапроєктах й стратегічні комунікації. Її експертиза охоплює аналіз суспільних процесів, медіаполітику і побудову довіри між владою й громадянами.

Цитати:

Про перші кроки Українського радіо:

«Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!» — пролунало о сьомій вечора 16 листопада 1924 року з усіх гучномовців тодішнього адміністративного центру радянської України. Ветерани радіо розказують, що професії диктора за тих часів іще не було. Тому першу українську радіотрансляцію розпочав один із технічних працівників, який за звичкою спочатку прокашлявся в ефірі, потім тричі промовив «алло!», після того ще тричі — «Говорить Харків!», і вже аж тоді повністю виголосив вступну фразу, яка стала історичною для Українського радіо.

Про пісню «Реве та стогне Дніпр широкий»:

Саме в ефірі радіостанції «Дніпро» вперше пролунали акорди пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», які пізніше стали загальновідомими позивними Українського радіо. З «Дніпром» співпрацювали письменники Петро Козланюк, Василь Кучер, Семен Кушніренко та Анатолій Шиян. А відділ закордонної інформації очолював полум’яний радянський пропагандист із Західної України Ярослав Галан, майбутній автор політичного памфлету «Плюю на папу!».

Про Миколу Погрібного:

Саме голос Миколи Івановича Погрібного найчастіше згадують його вдячні учні — диктори радіо наступних поколінь, коли розказують про ідеальне звучання фрази «Говорить Київ». Микола Іванович щедро ділився своїми знаннями з новачками. «Не бійтеся імпровізувати, розкривайте свій голос...» — казав він. І найперше навчав їх правильно вимовляти два найважливіші слова, з яких починався ранковий ефір Українського радіо.

Перу Миколи Погрібного належать фундаментальні лексикографічні праці: Словник наголосів української літературної мови, Орфоепічний словник та «Українська літературна вимова».

Задовго до виникнення жанру аудіокниг майстер сам начитав для слухачів свої класичні твори, які й нині є безперечними орієнтирами під час розв’язання багатьох спірних питань української словесності.

Про пам'ять:

«Зберігати вічно» — написано на більшості архівних аудіоматеріалів Художнього фонду Українського радіо. Цифри говорять самі за себе: понад 200 тисяч годин звучання, понад 150 тисяч записів, з яких 110 тисяч є оригінальними, зробленими працівниками Будинку звукозапису УР.