У центрі сюжету Елізабет Зотт - талановита науковиця, якій випало народитись в той час, коли жінок в науці не хотіли бачити і не сприймали всерйоз. Більше того, на її долю випали й інші життєві випробовування - передчасно помирає її коханий чоловік, коли вона уже вагітна. Бути матір'ю-одиначкою і виховувати диньку практично без жодної допомоги, при цьому намагаючись прогодувати їх обох - дуже складна задача. Проте внутрішня силя, стержень Елізабет, її працелюбність та оптимізм не дають їй зовсім упасти духом. Згодом жінка стає ведучою кулінарної програми, яка здобуває неабиякий успіх. Адже вона не лише вчить жінок куховарити, але й розповідає про інші важливі речі.
Загалом, книжка читається дуже легко, вона сповнена смішних, саркастичних моментів, попри всю складну тематику і глибину. Елізабет - еталонна головна героїня, яка навчає нас ніколи не падати духом і йти до своєї мети.
Тобто нібито історія прекрасна, цікава, не пустопорожня і геть без вад. Але дещо таки мене напружувало при читанні: авторка надто прямолінійно намагалася звернути увагу на всі, от просто як за списком, гендерні стереотипи, які тільки можуть бути. Ситуація з блакитним і рожевим кольором така шаблонна (так, я розумію, що в житті це теж є), але від такої історії чекаєш чогось суттєвішого й оригінальнішого.
Але це тільки трошки попсувало мені загальне приємне враження від книжки. І, принаймні, головна героїня точно не виглядає пласкою і шаблонною. Тож, я раджу цю історію, особливо тим, хто любить художні твори про дівчат у STEM.
Авторка видала свою дебютну книгу в 66 років. І це прекрасна історія про те, що ніколи не пізно втілити свою мрію.
І це точно одна з найкращих книг цього року для мене.
Раніше в мене не було еталонної книжкової героїні.
Тепер вона з‘явилася.
Елізабет Зотт - сильна, незалежна, розумна, харизматична, неординарна.
Хоча іноді - така собі жіноча версія Шелдона Купера (іноді в думках я додавала фразу «Я психічноздорова, мама мене перевіряла»).
Головна героїня не відвідувала школу і здобула середню освіту в бібліотеці.
Її ніколи не сприймали як науковця, бо жінка має на кухні борщі варити і дітей один за одним народжувати, а не досліди проводити.
При тому ті ж самі чоловіки видавали її дослідження за свої, а про Елізабет забували, кажучи, що вона звичайний лаборант, яка пробірки миє.
Але скільки б головну героїню не принижували, скільки б не намагалися вказати їй на «її місце», Елізабет йшла до своєї мети всупереч усім незгодам.
І з самого малечку вчила свою доньку тому, що жінка може бути ким хоче. І ніхто не має права вказувати що їй думати, як їй виглядати, чим займатися.
Окремим персонажем в цій книзі є пес Шість-Тридцять, названий в честь часу, коли він став частиною родини Елізабет та її коханого.
Планується екранізація, і мені дуже цікаво як цей неординарний пес буде показаний на екрані.
Загалом – вау.
Мова у нас піде про Елізабет – мати-одиначку, хімікиню, що понад усе мріяла довести свою значимість та рівність, як жінки у науковій сфері.
Читаючи анотацію, може скластись думка, що тут буде щось сопливе, адже головна героїня втрачає чоловіка, але авторка дуже толково розставила всі події на свої місця.
Мені дуже імпонує, як в цій книзі описано проблематику нерівності чоловіків і жінок у будь-якій сфері діяльності, які є «дороги» у напрямку зростання карʼєри і як жінка «зобовʼязана» йти по цій дорозі, даючи своє тіло. У мені закипав гнів у процесі прочитання. Адже це все є у нашій реальності!
Згодом Елізабет постає у ролі ведучої шоу «Вечеря о шостій», де у своїй харизматичній манері ділиться рецептами та порадами зі звичайними домогосподарками та працюючими жінками, що не бачать далі, аніж будинок, прибирання та готування страв.
Бонні Ґармус словами героїні ділиться певними цікавими думками з приводу любові до себе, цінності власного «Я» та відпочинку задля розслаблення.
Може скластись враження, що це суто жіночий роман, але насправді, чоловіки можуть почерпнути з нього навіть більше. Цінність жінки – це не лише її проблема, а усього світу.