Мені не стало проблемою, що про світ, в якому відбуваються всі події, не розказано практично нічого, тільки продемонстровано його через спосіб існування його жителів, їх звичаї, практики приготування їжі, ухвалення рішень, навчання та інші аспекти устрою будь-якого поселення. Власне, як вся правда в головній героїні, так і світ весь, який читачам треба бачити — теж знаходиться в ній.
Бо вона більше фізично говорити не може.
Дівчина пережила пекло, а тепер не менше пекло їй влаштоавують мешканці її рідного містечка. Та і власна сім’я.
Єдиний промінь сонця, це хлопець, якого дівчина кохає все своє життя.
Він ніби і показує дівчині свою прихильність, але при цьому сам боїться поганого ставлення в суспільстві через свою симпатію до головної героїні.
Усе містечко ставиться до дівчини як до прокаженої, проклятої.
Але, не зважаючи на те, як до неї ставляться жителі, дівчина, повертається в лігво звіра, щоб врятувати містечко від катастрофи.
Кінцівка мене шокувала.
Я не очікувала такого повороту сюжету.
Що мені не сподобалося, то це те, що я не могла уявити світ.
Це точно не сучасність, але якихось натяків на те, який це часовий проміжок теж не дано.
Це якась паралельна реальність? Чи вигаданий світ? Чи закрита комуна глибоко в горах, яка дуже віддалена від цивілізації?
Сетинг для мене був загадковим.
Це уже третя книга авторки, прочитана мною, і її творчість така різнопланова.
Але я залюбки продовжу читати і надалі її книги.