Ця книжка про історію двох різних за стилем життя сімей, дороги яких в один момент перетнулись, і відтоді нічого вже не було як раніше.
Загалом, опис і роздуми героїв змусили і мене замислюватись як би я вчинила на їх місці в тій чи іншій ситуації, і однозначної правильної відповіді я для себе не знаходила. Є також і багато фраз, над якими можна задуматись. Тому цим книга максимально наближена до реального життя, коли ми припускаємось помилок, вчимось на них або ні.
В цілому сюжет книги іде по наростаючій: спочатку все повільно, але чим далі - тим стосунки і пристрасті (не тільки любовні) між героями розпалюються, і в кінці епічно вибухають.
Мені було дуже цікаво читати і я однозначно рекомендую!
P.S. За жанром ця книга дещо нагадала мені "Світанок Малібу". Якщо ви її читали і вам сподобалось, то "Усюди жевріють пожежі" вам теж неодмінно сподобається.
Події розгортаються в ідеальному передмісті Шейкер-Хайтс, де все здається бездоганним і безтурботним. Але під цією маскою ідилії палає вогонь конфліктів і таємниць.
Центральна подія роману — підпал будинку родини Річардсонів. Резиденція, яка є символом сімейного щастя і соціального статусу, раптом опиняється в руїнах.
У фокусі сюжету — два жінки: Мія Воррен, кочова художниця, яка разом з дочкою Перлиною переїхала в Шейкер-Хайтс, і місіс Елізабет Річардсон, представниця стабільного середнього класу з чотирма дітьми. Контраст між життям творчої Мії, яка постійно в русі і шукає нові джерела натхнення, та практичною, успішною місіс Річардсон, що живе за чіткими правилами і стандартами, змушує читача задуматися про істинні цінності і особисті вибори.
Роман показує, що кожен персонаж має свою власну правду, і те, що здається правильним чи неправильним, залежить від особистого досвіду. Книга вчить, що немає універсальної істини — є лише ваш вибір і ваше розуміння, з яким вам доведеться жити.
Однак для мене особисто книга ставить ще одне важливе питання: наскільки повним життям я живу? Чи я палаю на повну, чи лише тихо тлію? Це питання, яке змушує читача розмірковувати над своїм власним життям і виборами.
Роман справді хороший, але я довго не могла зрозуміти, що саме мене турбує, поки не усвідомила, що чоловічі персонажі в книзі виглядають дещо безликими і бездіяльними. Це, можливо, єдиний мінус у вражаючому полотні, що описує складність людських відносин і соціальних динамік.
"Усюди жевріють пожежі" — це книга, яка показує, як маленькі конфлікти і нерозв'язані питання можуть поступово розростися до великого масштабу.
Але книгу відібрала у свій книжковий клуб Різ Уізерспун. А потім ще й екранізувала. Ну як тут устояти і не познайомитися з першоджерелом до перегляду серіалу.
Перед нами невеличке, заможне містечко. Сім`я Річардсонів являється таким собі типовим представником жителів Шейкер-гайтс. У них великий будинок, вони заможні, голова сім`ї являється партнером у юридичній фірмі, старші діти - найпопулярніші у школі, молодші - досить неординарні особистості. Особливо сім`я постійно страждає від витівок молодшої Іззі, яка наче живе у своєму особистому світі і чхає на усі правила та пристойну поведінку.
Але життя сім`ї перевертається з голови на ноги, коли вони здають в оренду свій інший будинок матері-одиначці та її доньці.
Книга піднімає досить багато тяжких життєвих питань про те, що правильно і що неправильно. І добре судити іншу людину в питаннях, з якими ти стикаєшся лише теоретично. Але коли ці ситуації починають стосуватися тебе, тоді уже тяжко не переступити межу правильного і неправильного.
Книга мене тримала в напрузі весь час. У мене сироти по шкірі, так я переживала за героїв.
Жіночі персонажі, жіночі долі, які авторка тут описала – не можуть залишати читача байдужим.
Згодом авторка розкручує історію і чи тати роман стає все цікавіше. Авторка розповідає про історію батьківства декількох родин, кожна з яких проходить через певні сімейні труднощі.
В центрі подій ми бачимо фотографку Мію. Вона надзвичайно талановита і нестандартно підходить до побудови кадру і художніх прийомів у фотографії. Мисткиня має внутрішнє чуття справи, що її не підводить.
Мія - мати, яка віддає всю себе, щоб забезпечити свою доньку, але разом з тим виділяє час для фотографії - справи всього її життя.
У книзі описаний різний материнський досвід героїнь:
- Міїн, яка пішла на договір стати сурогатною матір'ю, але не змогла віддати Перлину;
-Єлени, яка мала 4 дітей, але маючи все морально знищувала свою найменшу дитину;
-Бебе, яка залишила свою 1,5 місячну дитину біля пожежної станції.
Кожна героїня, має свій досвід, який палить її зсередини. Мія неодноразово говорить, що людина в праві отримати шанс змінити ситуацію.
Підлітка Ізі відчуває постійне протистояння зі сторони матері. Коли ж вона перебуває поряд з Цією, то виглядає як тонка мистецька особа.
Найкращим вирішенням проблем на думку автора - є випалити землю і часом вона переродиться, щоб розквітнути знову.
В «Усюди жевріють пожежі» ми потрапляємо в ідеальне для життя містечко – Шейкер-гайтс. В ньому усе завжди йде за планом: естетично-красиві будинки мешканців, поведінка людей та стосунки одне з одним. Але всі знають, що така ідилія довго не триватиме, тому починають траплятися різні “пожежі”. І вони настають з приїздом нової сім’ї Ворренів – дівчинки Перлини та її матері Мії.
Селесте Інґ дуже глибоко передала нам цю історію. Розкрила не лише головних героїв, але й другорядних, дала нам зрозуміти вчинки людей та те, на що вони можуть піти заради своєї вигоди.
Виявилося, що навіть зняли серіал по цій книзі, тому обов’язково його дивитимуся!
• Для батьків дитина – не просто людина, дитина – це місце, щось схоже на Нарнію, просторе вічне місце, де живеш ти теперішній, де живе минуле, яке памʼятаєш, і майбутнє, якого хочеш, – усе обʼєднане в єдине ціле.
• Усе життя вона завчала, що пристрасть, як і вогонь – небезпечна річ. Вона так легко виходить з-під контролю. Вона перелізає через стіни й перестрибує рови. Іскри стрибають навсібіч, наче блохи, й поширюються із також самою швидкістю; найлегший вітерець може рознести вуглинки на багато кілометрів. Краще цю іскру контролювати й передавати з покоління в покоління, наче олімпійський вогонь.
• Загалом кожен заслуговує на більш ніж один шанс. Ми всі інколи робимо щось таке, про що шкодуємо. Нам просто треба нести цей тягар на душі.
• Мія якийсь час обіймала Перлину, потім зарилася носом у її волосся. Щоразу, коли вона це робила, її заспокоювало, що Перлина завжди пахне однаково. Вона пахне, раптом подумала Мія, домом – так, наче дім ніколи не був місцем, а просто маленькою людиною, яку вона возила із собою.