Я знала, що Оскара Вайльда ув’язнили за гомосексуальність, яка на той час вважалася «страшним» злочином і шокувала світ у середині 1890-х років, але я не знала всіх обставин цієї історії й хотіла глибше в неї зануритися. Тому, якщо ви такий самий «чайник» у цьому питанні, думаю, ця книжка добре підійде, щоб дізнатися більше.
В цій розповіді, Оскар Вайльд не головний герой. Центральними в романі є його дружина Констанс та сини - Сиріл і Вів’ян.
Автор майстерно поєднує історичну точність з уявними сценаріями, створюючи яскравий і зворушливий портрет дружини Вайльда та його синів, які змушені долати публічну ганьбу й вигнання після ув’язнення Оскара.
Розповідь складається з п’яти «актів», написаних прозою. Усе це нагадує трагедію, в якій кожна дія лише посилює відчуття неминучості катастрофи. Перший і другий акти подані з точки зору Констанс, і, на мою думку, автору вдалося дуже вдало передати емоції жінки, яка щиро любила, вірила й намагалася зберегти родину, але була змушена жити з соромом, страхом і болем через вчинки чоловіка та жорстокість суспільства. Її внутрішня боротьба, мовчазна самопожертва й турбота про синів зображені щиро й проникливо.
Третій і четвертий акти розповідаються від імені синів, які не до кінця розуміють, у чому полягає провина батька, але відчувають на собі тягар суспільної ненависті. П’ятий акт - своєрідний «бонус плюс» - повертається до самого початку історії та пропонує альтернативний ланцюг подій, який міг би привести до більш позитивного результату.
Проза автора доступна та вдало балансує між історичною точністю та емоційним резонансом. Мова роману стримана, але подекуди емоційна. Автор не вдається до надмірного пафосу, проте й не цурається гумору. Можливо, це і не найкраща історична белетристика, яку я читала, але особисто для мене цей твір став нагадуванням про те, як важливо бачити не лише історії успіху, а й історії втрат.