Я читала також багато відгуків і обговорень цієї книги у англомовному просторі. Відгуки розділяються на три типи - 1) нічого не ясно, якась довга книга, де взагалі любовні тропи - це відгуки від любителів легкої ненапряжної прози; 2) шикарна, все круто, гарні роздуми і атмосфера старовинного Оксфорду, складна багата площина твору - від більш підкованих читачів; 3) книга з претензією на величний твір, проте авторка трохи недотягла, персонажі пласкі, хоча задумка хороша - від читачів серйозної літератури, які мають справжній інтелектуальний бекграунд. Особисто мені книга здалась легким заграванням на чудову авторку Кларк і її Дж.Стренджа і Містера Норрела. Хоча Кван є куди рости однозначно, і ще довго. І ній є непоганий потенціал, і це в цілому на її вік достатньо помпезна робота (авторка її написала, коли їй було, здається, 26). Мені особисто відразу зайшли всі лінгвістичні обговорення, бо я ніжно люблю іноземні мови і етимологію. Але не знаю, чи іншим це сподобається. Після багатьох років читання виключно класичної літератури, звичайно, я бачу всі недоліки цього твору. Але авторка ще може яскраво вистрелити - з її манерою письма і ідеями через 10-15 років точно щось справді гідне вона створить.
Першу половину книги я чекала, коли ж щось нарешті почнеться, а другу - коли ж це все вже закінчиться. Було відчуття затягнутості, а місцями навіть нудьги. Думаю, якби я підходила до книги без очікувань, вона могла б сподобатися більше. Але маємо те, що маємо.
Безперечно, книга зачіпає важливі теми - расову дискримінацію, упередження, ідентичність. Проте через слабку віру в саму історію ці аспекти втратили для мене силу. Буває, читаєш книгу і буквально занурюєшся в її світ, відчуваючи себе частиною історії. Тут же було таке враження, ніби дивишся не надто вдало поставлену виставу, в якій не можеш повірити в гру акторів.
Не скажу, що це найгірша книга, яку я читала, але я точно не стала її фанаткою
Кому як не нам це знати?
Шкода, що до сих пір багато хто не розуміє цю, здавалося, таку просту штуку.
Робін - сирота, до якого одного дня приходить загадковий професор, який пропонує йому відправитися з ним до університету вивчати мови (тут у мене перед очима стояла сцена, де Дамблдор прийшов по Тома Редла).
Так Робін опиняється в Оксфорді, має можливість стати членом привілейованого клубу, досконало вивчати мови.
Він впевнений, що витягнув щасливий білет в життя.
Але що як все не так як йому здається? Що як він бачить все це під неправильним кутом? Що як його дуже красиво обманюють?
Книга досить довго розкачується. Сюжет поволі розкривається, і читач разом з головним героєм помалу починає розуміти всю важливість теми, яку підняла авторка.
Тільки читач робить ці відкриття сидячи на дивані, а головний герой має ризикувати життям, щоб довести свою справу до кінця, боротися за свою ідентичність.
Хоча саме зараз ми в епіцентрі реальної боротьби за те ж саме.
Мені дуже подобається як пише авторка та які теми піднімає.
Буду продовжувати читати її творчість з великим задоволенням.
Але часом роман страждає від нерівномірного темпу. Оповідь час від часу сповільнюється через розлогі академічні дискусії та експозиції. Хоча ці елементи додають глибини, вони також переривають сюжет і здаються надмірними. Деякі другорядні персонажі здаються недорозвиненими або відсунутими на другий план. Хоча дослідження колоніалізму та влади в романі презентується досить широко, воно іноді здається надто дидактичним. Послання, хоч і важливе, постійно повторюється, через що втрачається витонченість оповіді. Окрім того, певні моменти сюжету та рішення персонажів здалися дуже передбачуваними.