Відгуки і рецензії читачів
17.01.2025
Читаючи цю книжку, я думала про те, що вона прекрасна та жахлива одночасно. Поясню свою думку. В чому ж вона страшна. До її прочитання якось так склалося, що мені не траплялася література з таким проявом домашнього насилля. Для мене стало викликом читати ці сцени. Вони були для мене настільки страшними, що коли я розуміла, що до цього йде оповідь, я була ладна відкласти книгу.
Тепер по порядку. Книга розповідає про те, як військовий, який зазнав полону, повертається додому після війни у В’єтнамі та «намагається» побудувати щасливе життя зі своєю дружиною та своєю донькою. Страшним для мене було те, що дружина робила все, що він хоче. Сказав, що вони кидають все і їдуть на Аляску, вони все кинули та поїхали, навіть не обговорюючи цього з родиною, адже в них дочка – підліток і вона навчається у школі. Ніхто не думає про те, як вони там будуть жити, на які кошти, що будуть їсти. А найстрашніше те, що у чоловіка ПТСР після пережитого жаху війни та полону. І дружина замість того, щоб настояти на його лікуванні, вона погоджується на переїзд у віддалену місцевість, де їм ніхто не допоможе. І найгірше те, що коли він зривається на свою сім’ю, він розуміє, що він хворий. Але замість лікування він обирає алкоголь. Мені весь час здавалось, що серед них трьох найбільш адекватно розуміє ситуацію їх тринадцятирічна донька. Вона постійно думає про те, що в них в родині хворі стосунки, але вона нічого не може з цим зробити. І так я розумію, що це 1974 рік, що тоді права жінок ніхто не захищав. Але дружина була не сама, в неї були батьки, в яких був статус і гроші, і які могли допомогти. Але вона обрала бути з людиною, яка не хоче змінюватись для своїх близьких. І як же мене гнітило усвідомлення, що мільйони людей живуть і зараз в атмосфері домашнього насилля, що життя проходить повз них, що вони не можуть наважитись на цей крок, щоб щось змінити.
А тема наслідків війни, полону, ПТСР – це взагалі актуальне питання в нашій країні зараз. Не можна залишати це все без лікування! Це така сама хвороба, з якою треба боротися! Ментальне здоров’я не менш важливе ніж фізичне. І на прикладі цього роману ми бачимо, що страждає не тільки сама людина, а і її родичі.
Вибачте, що так довго пишу про тяжкі теми, але це просто наболіло під час читання. Зараз хочу написати про хороше. Це друга книга Крістін Генни, яку я читаю і я все більше розумію, чому її так люблять. Майстерність авторки захоплює. Твір написаний прекрасно. Ти просто летиш по сторінках і чекаєш, що ж буде далі. В творі також розкрита тема прекрасного чистого кохання, за яке варто боротися. Ще показано, як важливо мати друзів та близьких, які тобі допоможуть. В творі дуже гарно описана природа Аляски, принципи та правила життя у тій місцевості.
Роман просто приголомшливий. І те, скільки думок і переживань він в мене викликав, показує наскільки вартісна це робота і як важливо її читати та обговорювати всі підняті у ній теми.
Дуже рекомендую до прочитання!
Тепер по порядку. Книга розповідає про те, як військовий, який зазнав полону, повертається додому після війни у В’єтнамі та «намагається» побудувати щасливе життя зі своєю дружиною та своєю донькою. Страшним для мене було те, що дружина робила все, що він хоче. Сказав, що вони кидають все і їдуть на Аляску, вони все кинули та поїхали, навіть не обговорюючи цього з родиною, адже в них дочка – підліток і вона навчається у школі. Ніхто не думає про те, як вони там будуть жити, на які кошти, що будуть їсти. А найстрашніше те, що у чоловіка ПТСР після пережитого жаху війни та полону. І дружина замість того, щоб настояти на його лікуванні, вона погоджується на переїзд у віддалену місцевість, де їм ніхто не допоможе. І найгірше те, що коли він зривається на свою сім’ю, він розуміє, що він хворий. Але замість лікування він обирає алкоголь. Мені весь час здавалось, що серед них трьох найбільш адекватно розуміє ситуацію їх тринадцятирічна донька. Вона постійно думає про те, що в них в родині хворі стосунки, але вона нічого не може з цим зробити. І так я розумію, що це 1974 рік, що тоді права жінок ніхто не захищав. Але дружина була не сама, в неї були батьки, в яких був статус і гроші, і які могли допомогти. Але вона обрала бути з людиною, яка не хоче змінюватись для своїх близьких. І як же мене гнітило усвідомлення, що мільйони людей живуть і зараз в атмосфері домашнього насилля, що життя проходить повз них, що вони не можуть наважитись на цей крок, щоб щось змінити.
А тема наслідків війни, полону, ПТСР – це взагалі актуальне питання в нашій країні зараз. Не можна залишати це все без лікування! Це така сама хвороба, з якою треба боротися! Ментальне здоров’я не менш важливе ніж фізичне. І на прикладі цього роману ми бачимо, що страждає не тільки сама людина, а і її родичі.
Вибачте, що так довго пишу про тяжкі теми, але це просто наболіло під час читання. Зараз хочу написати про хороше. Це друга книга Крістін Генни, яку я читаю і я все більше розумію, чому її так люблять. Майстерність авторки захоплює. Твір написаний прекрасно. Ти просто летиш по сторінках і чекаєш, що ж буде далі. В творі також розкрита тема прекрасного чистого кохання, за яке варто боротися. Ще показано, як важливо мати друзів та близьких, які тобі допоможуть. В творі дуже гарно описана природа Аляски, принципи та правила життя у тій місцевості.
Роман просто приголомшливий. І те, скільки думок і переживань він в мене викликав, показує наскільки вартісна це робота і як важливо її читати та обговорювати всі підняті у ній теми.
Дуже рекомендую до прочитання!
26.03.2024
Це моя третя книга Крістін Генни. Події відбуваються на Алясці, у віддаленому від цивілізації місці. Родина переїжджає в пошуках нового життя. Вони вчаться виживати і захищати себе, але разом з тим вчаться любити природу і бути частиною неї.
Для мене саме природа Аляски і єдність персонажів з нею сподобались найбільше. В усьому іншому книга здалась дещо занадто мелодраматичною.
Історія розповідає про родину з трьох людей: батько - ветеран Вʼєтнаму, пережив полон і не може справитись зі своїми внутрішніми травмами; мати - жінка, що сліпо вірить, що її чоловік зміниться; донька - дитина, яка стала жертвою токсичного кохання своїх батьків.
Доньці доводиться боротись за право жити своє власне життя. Це важко, адже на шляху у неї страх перед батьком і хвилювання за матір.
Персонажі в книжці цікаві, як головні, так і другорядні. Головні герої взагалі викликають безліч емоцій, від емпатії до роздратування.
Сюжет динамічний, затягує, але при цьому відчувається ривками, мені не вистачило плавних переходів.
Також мені не сподобалось, що авторка кілька разів підкреслювала, що ніби пише про реальне життя. Вона вживала такі звороти, на кшталт «у книжках одне, а в житті по іншому». Мені в цей момент ще гостріше відчувалось, що це книжка і це вигадка, це не давало зануритись в історію на повну.
Загалом, рекомендую книгу тим, хто хоче швидко прочитати, відчути емоції і відпочити з книгою.
Для мене саме природа Аляски і єдність персонажів з нею сподобались найбільше. В усьому іншому книга здалась дещо занадто мелодраматичною.
Історія розповідає про родину з трьох людей: батько - ветеран Вʼєтнаму, пережив полон і не може справитись зі своїми внутрішніми травмами; мати - жінка, що сліпо вірить, що її чоловік зміниться; донька - дитина, яка стала жертвою токсичного кохання своїх батьків.
Доньці доводиться боротись за право жити своє власне життя. Це важко, адже на шляху у неї страх перед батьком і хвилювання за матір.
Персонажі в книжці цікаві, як головні, так і другорядні. Головні герої взагалі викликають безліч емоцій, від емпатії до роздратування.
Сюжет динамічний, затягує, але при цьому відчувається ривками, мені не вистачило плавних переходів.
Також мені не сподобалось, що авторка кілька разів підкреслювала, що ніби пише про реальне життя. Вона вживала такі звороти, на кшталт «у книжках одне, а в житті по іншому». Мені в цей момент ще гостріше відчувалось, що це книжка і це вигадка, це не давало зануритись в історію на повну.
Загалом, рекомендую книгу тим, хто хоче швидко прочитати, відчути емоції і відпочити з книгою.