Купила я її, коли доньці було 3 роки і вона досі із задоволенням її читає. А коли ми тікали від наступу росіян, вона часто просила ввімкнути відеокнигу «того казкаря».
Іван Малкович написав дуже щемку і затишну історію. Вона про Зайчика, в якого захворіла мама і він вирушає у місто, щоб купити матусі мед до чаю і вилікувати її. Однак він губиться на незнайомих вулицях галасливого міста і забуває свою адресу.
З першої хвилини поринаєш у подорож із маленьким зайчиком. Навіть я, доросла, дуже переживала за головного героя.
Книга ще й повчальна, адже акцентує на безпеці дітей, що не варто ходити самому, говорити з незнайомцями. А також, як важливо знати свою домашню адресу і шлях додому.
Ілюстрації Софії Ус– окрема тема. Вони такі ж затишні, як історія і чудово її відтіняють. Звірята дуже схожі на людей і вчать своїм прикладом бути людяними, чуйними, добросердними.
Ця історія повна тепла, доброти й піклування і чудово підходить для читання перед сном. Вона сама наче чай з медом, заколисує і огортає теплом.
Думаю, ця книжка перейде ще й до моїх онуків і теж займе відповідне місце в серці. Адже на нашій полиці вона займає почесне місце.