Війна. Як конфлікти формували нас

Провокаційний погляд на війну як важливу складову людства

Навіть побіжного погляду на нашу історію достатньо, щоб зрозуміти, що її пронизує війна: вона підносить і руйнує режими та імперії, розвиває науку й техніку, змінює соціальну та політичну структуру суспільства. Зв’язок між війною та суспільством обопільний.

Війна показує найгірші і найкращі риси людської природи. Саме вона сформувала історію людства, наші соціальні й політичні інститути, цінності й ідеї. Мова, публічні місця, спогади та чимало культурних надбань — це спроба осмислити героїзм та біль війни.

Історикиня Маргарет Макміллан розглядає способи, якими війна вплинула на людське суспільство, і як зміни в політичній організації, технології чи ідеології вплинули на те, як і чому ми воюємо. Від античної історії до сьогодення Макміллан робить висновки з уроків минулих воєн і демонструє, що війна має багато облич.

Чому варто прочитати книжку «Війна. Як конфлікти формували нас»?

• Досліджує цікаві і суперечливі питання про війну: Коли була перша війна? Чи людська природа прирекла нас воювати одне з одним? Чому війну називають найорганізованішою з усіх видів людської діяльності? Чому воїни майже завжди чоловіки? Чи можемо ми контролювати війну?
• Авторка розкриває багатогранність війни —  як вона визначила наше минуле, наше майбутнє, наші погляди на світ і наше уявлення про себе.
• Пояснює, як війна вплинула на людське суспільство і як зміни в політичній організації, технологіях та ідеологіях вплинули на те, як і чому ми воюємо. 

Про авторку:

Маргарет Макміллан — канадська історикиня і професорка Оксфордського університету. Колишня ректорка Трініті-коледжу в Торонто та професорка історії в Університеті Торонто й Університеті Раєрсона. Експертка історії та міжнародних відносин.

Цитати:

Часто воєнні перемоги проти зовнішніх ворогів використовують для легітимізування та посилення державної влади. Для урядів — чи то демократично обраних, чи то диктаторських — великі перемоги слугують свідченням їхніх чеснот і здобутків.

 

Сильні країни не  конче хороші  — та й  чому їм такими бути? — проте вони все ж гарантують своєму народу мінімум безпеки та стабільності. Такі країни не поспішають удаватися до сили, щоб утриматися на плаву; натомість їхня довговічність спирається на ефективне урядування, яке допомагає здобути підтримку й навіть відданість громадян.

Ось іще одна неприємна правда про війну: вона не тільки руйнує, а й мурує. Воєнні потреби посприяли появі багатьох наукових і технологічних розробок: реактивного двигуна, транзистора, комп’ютерів. Пеніцилін, який урятував безліч життів, відкрив Александер Флемінг 1928 року, проте кошти на його масове виробництво виділили тільки в часи Другої світової війни. Канадський лікар Норман Бетьюн почав практикувати переливання крові на полі бою. Медичне сортування, яке нині практикують у відділеннях екстреної допомоги, імовірно, з’явилося в часи наполеонівських війн. У Першу світову французькі польові медики першими стали ділити поранених на тих, кому лікування вже не зарадить, тих, хто ще може вижити, якщо надати невідкладну допомогу, і тих, хто почекає. Війни xx століття дуже посприяли розвитку хірургії — зокрема невідкладної та пластичної — почасти тому, що пацієнтів, на яких можна було тренуватися, вистачало.

Приводи до війни можуть бути найрізноманітнішими, але її причини за багато століть майже не змінилися. Іншою стала риторика: раніше країни говорили про честь, а зараз про престиж та авторитет. Утім, війну так само породжують жадоба, емоції, ідеології та бажання захиститися.

В історії виділяють три головні інновації, які до 1800 року істотно повпливали на військову справу: поява бронзової та залізної зброї замість кам’яної; одомашнення коня, що підвищило мобільність і швидкість воїнів; і винайдення пороху, яке трансформувало війну на суші й морі.