що таке війна
я без роздумів відповім:
імена».✍️
Вірші Максима Кривцова - дуже щемкі та світлі. Читаючи їх, у тобі борються усі почуття: радість і смуток, посмішка і сльози, біль і насолода, любов і ненависть.☺️😞
Ти відчуваєш запах пороху, очі печуть від їдкого диму, вогонь обпалює легені, свинець пронизує кожну клітинку, на зубах скрежет пилу, шлунок зводить відчуття голоду, страх сковує рухи…😭
Ти ніби поринаєш у забуття, але автор не дає можливості темряві тебе поглинути. Адже кожен з нас дуже важливий у спільній боротьбі. І не на часі складати руки, занепадати духом.🫂
Чудові вірші, сповнені щирості, чесності, відвертості, відкритості і без зайвих синців. Деякі з них настільки мелодійні, глибокі і чуттєві, що їх можна покласти на музику.
Окрім цього на сторінках книги розміщені Qr коди, за якими можна прослухати запис поезії автора на Радіо Культура.
Книга варта читання. Ці слова відгукнуться у серці кожного, закарбуються у памʼяті !💗
Вітер б’є у шибки, а я намагаюся зрозуміти: як смерть на полі бою приносить славу, шану, визнання в літературі? Це, мабуть, взаємопов’язаний процес.
З віршами Кривцова мені не п’ється кава і не паляться свічки з ароматом ванілі — напої та віск надто жадібно відтягують на себе увагу.
«Далі» — його позивний. Його тексти вивертають на виворіт, відкриваючи понівечену війною душу. Щирість поета робить боляче, а його людяність змушує переглянути піраміду цінностей — від основ до вершини. Здається, якщо потерти сторінки книги, на пальцях залишиться запах пороху і сирої землі. Це римована й болюча екскурсія на передову.
Бліндажі. Окопи. Вірші.
Я читаю цю збірку два дні. Відчуваю себе піхотинцем в амуніції страху та відчаю. Вірю кожному герою, бачу образи через рядки. Але іноді мій мозок відмовляється приймати реальність: ці жахи відбуваються на нашій землі. Вірші — не вигадка, а щира історія.
Автор убитий, як і його кіт. Але для снарядів, куль та вогню недосяжною залишиться моя пам’ять. І його вірші.
Бійниця. Бліндаж. Бійці.
Коои я побачила відео з прощальної процесії з Максимом, я плакала півночі. Це стало триггером, які потягнув за собою всі емоції, які я ховала у собі два останні роки. Я не щеала цього хлопця, як не знала і тисячі інших, хто віддав своє життя за нашу свободу, але мені боляче за нього і всіх інших. Цього ніколи не мало статися, цьому нема прощення. Такій жорстокості і смертям не місце у сучасному світі.
Я сподіваюся, що коли скінчиться війна, пройдуть роки, і вірші Максима будуть вивчати в школі наші діти і онуки. Він не повинен бути забутим, він герой. Його любов до життя, його прекрасні вірші мають лишитися в нашій культурі назавжди, стати сучасною класикою.