Працюючи над романом Води слонам, Сара Груен відвідувала Світовий музей цирку у Вісконсині, де досліджувала багату циркову історію країни, що колись була однією з провідних галузей промисловості в області розваг, а також вивчала мову тіла слонів та їх поведінку.
Слониха Розі, як на мене, найколоритніший персонаж книги.
Вона має вередливий характер і полюбляє віскі, а ще дуже добре розбирається в людях.
Коли мова йде про 20-30 роки в США, усі одразу згадують про сухий закон і бутлегерів, а не про тисячі безробітних, що блукали країною в пошуках хоч якоїсь роботи.
Сара Груен чудово зобразила відчай, що панував у робітничих вагонах циркового поїзда, і негуманність пересувних звіринців.
Якщо відкинути мʼяко кажучи недорозвинену любовну лінію між приблудним ветеринаром й зіркою цирку, книга розповідає про міцну й дуже зворушливу дружбу людей і тварин.
Цю тему авторка розвиває і в інших своїх романах, та жоден із них не став такою сенсацією, як Води слонам