Відгуки і рецензії читачів
19.01.2025
Джордж Мартін вирішив, що його “Гра престолів” ще занадто весела, і тому написав «Вогонь і кров» — 700 сторінок політичних інтриг, драконів і людей, які всіма силами намагаються померти якнайдраматичніше. Якщо вам здавалося, що родина Таргарієнів у серіалі була трохи божевільною, то, повірте, у книзі вони виходять на рівень: «Тримайте мій кубок вина, я покажу, що таке справжній хаос».
Це не роман, а скоріше підручник з історії Вестероса, але не той нудний підручник, який ви засинаєте на другій сторінці. Ні, тут усе подано в стилі: «Хто кого зрадив? Хто кого вбив? І хто в черговий раз випадково одружився на своїй кузині?»
Головна особливість книги — Таргарієни. Це родина, яка, здається, поставила собі за мету довести, що генетика — це лише умовності. Їхній девіз «Вогонь і кров» можна сміливо перекласти як: «Давай влаштуємо ще більше драми». Вони одружуються один з одним, щоб «зберегти кров», але виглядає це так, ніби вони грають у гру «Хто скоріше зійде з розуму». І найцікавіше, що це працює!
Окремої уваги заслуговують ДРАКОНИ! Якщо вам здавалося, що дракони — це просто круті літаючі ящери, то тут вони виглядають як повноправні герої історії. Кожен із них має ім’я, характер і, здається, навіть плани на пенсію. Іноді виникає відчуття, що вони розумніші за своїх вершників, бо багато хто з них думає: «Та ну це все, полетів-но я з цього хаосу».
У книзі неймовірно багато інтриг. Кожен правитель Таргарієнів намагається щось реформувати, когось завоювати або просто вижити у своїй родині. Іноді це схоже на серіал «Корона», тільки з більшими шансами, що тебе з’їсть дракон.
Але найкраще, що робить Мартін, — це деталі. Його описи битв, палаців і навіть вечірок такі барвисті, що іноді хочеться сказати: «Джордже, ти ж це не сам бачив, правда?» Він настільки ретельно занурює читача в світ Вестероса, що ти вже думаєш, чи не твої предки часом були Таргарієнами.
Єдиний мінус книги — це те, що вона більше схожа на історичний літопис, ніж на роман. Інколи персонажі з’являються і зникають настільки швидко, що ти не встигаєш запам’ятати їхні імена. Але це і логічно: якщо ти в світі Мартіна, твої шанси дожити до фіналу мізерні.
Підсумовуючи: «Вогонь і кров» — це глибоке, жорстоке і місцями смішне (так, я говорю про шлюбні традиції Таргарієнів) занурення в історію найгарячішої династії Вестероса. Якщо ви любите драконів, політичні інтриги і не боїтеся трохи заплутатися в родинному дереві, то ця книга — ваш ідеальний вибір. Але попереджаю: після цього вам захочеться ще більше хаосу й драми. І, можливо, свій власний дракон.
Це не роман, а скоріше підручник з історії Вестероса, але не той нудний підручник, який ви засинаєте на другій сторінці. Ні, тут усе подано в стилі: «Хто кого зрадив? Хто кого вбив? І хто в черговий раз випадково одружився на своїй кузині?»
Головна особливість книги — Таргарієни. Це родина, яка, здається, поставила собі за мету довести, що генетика — це лише умовності. Їхній девіз «Вогонь і кров» можна сміливо перекласти як: «Давай влаштуємо ще більше драми». Вони одружуються один з одним, щоб «зберегти кров», але виглядає це так, ніби вони грають у гру «Хто скоріше зійде з розуму». І найцікавіше, що це працює!
Окремої уваги заслуговують ДРАКОНИ! Якщо вам здавалося, що дракони — це просто круті літаючі ящери, то тут вони виглядають як повноправні герої історії. Кожен із них має ім’я, характер і, здається, навіть плани на пенсію. Іноді виникає відчуття, що вони розумніші за своїх вершників, бо багато хто з них думає: «Та ну це все, полетів-но я з цього хаосу».
У книзі неймовірно багато інтриг. Кожен правитель Таргарієнів намагається щось реформувати, когось завоювати або просто вижити у своїй родині. Іноді це схоже на серіал «Корона», тільки з більшими шансами, що тебе з’їсть дракон.
Але найкраще, що робить Мартін, — це деталі. Його описи битв, палаців і навіть вечірок такі барвисті, що іноді хочеться сказати: «Джордже, ти ж це не сам бачив, правда?» Він настільки ретельно занурює читача в світ Вестероса, що ти вже думаєш, чи не твої предки часом були Таргарієнами.
Єдиний мінус книги — це те, що вона більше схожа на історичний літопис, ніж на роман. Інколи персонажі з’являються і зникають настільки швидко, що ти не встигаєш запам’ятати їхні імена. Але це і логічно: якщо ти в світі Мартіна, твої шанси дожити до фіналу мізерні.
Підсумовуючи: «Вогонь і кров» — це глибоке, жорстоке і місцями смішне (так, я говорю про шлюбні традиції Таргарієнів) занурення в історію найгарячішої династії Вестероса. Якщо ви любите драконів, політичні інтриги і не боїтеся трохи заплутатися в родинному дереві, то ця книга — ваш ідеальний вибір. Але попереджаю: після цього вам захочеться ще більше хаосу й драми. І, можливо, свій власний дракон.